Мене звуть Ліка, я перукар. Завжди думала, що маю друзів, але це літо показало, що всі друзі лише до того моменту, поки щось можуть отримати для себе. Мої регулярно отримували безкоштовно, стрижки та святкові зачіски, про гроші я й не заїкалася.
Так сталося, що у травні я вирішила переклеїти шпалери у спальні своєї 2-х кімнатної квартири. Купила шпалери, матеріали, найняла людей, які перетягли всі меблі зі спальні у вітальню. Там, звичайно, вийшло звалище, але пару тижнів нічого, можна пожити і так.
А за день я потрапила до лікарні, де пробула 3 тижні. Гроші на ремонт, витратила, а ще мене чекала реабілітація та відновлення. З друзів до лікарні до мене приходили лише двоє, але після лікарні додому завітали багато хто, інші дзвонили. Всі зітхали і співчували, дивлячись на безлад в моїй квартирі і всі казали: «Не хвилюйся. Я зможу за кілька днів зайти після роботи на пару годин, а потім ще двічі-тричі і допоможу тобі зі шпалерами». Таких «охочих допомогти» набралося аж шестеро. Я дуже раділа, що в мене справді добрі друзі.
Через тиждень лікар, у якої я спостерігалася після лікарні, запропонувала мені безкоштовну профспілкову путівку до санаторію. Але я відмовилася, сказала, що не можу підвести друзів, які хочуть мені допомогти і тому поїхати не зможу. А «друзі» не поспішали. Спочатку то один, то другий віддзвонювалися, що сьогодні чи завтра надто зайняті. А Андрій та Олег періодично розповідали, що хочуть прийти неодмінно разом, а в них аж ніяк не виходить.
Весь липень я була у відпустці, але навіть вийти відпочити до парку не могла. Тому що «друзі» призначали все нові й нові дні та години приходу. День міг початися з дзвінка Андрія чи Ігоря: «Я сьогодні точно прийду», і я навіть у магазин вийти боялася, щоби не змусити чекати довгоочікуваного помічника. Так відпустка й минула.
У серпні я вирішила просто переставити меблі назад в обідрану кімнату. Зрозумівши, що ніхто по-дружньому не допоможе, запропонувала за це Микиті та Марку по 200 грн. Вони прийшли, перетягли стіл і книжкову шафу, взяли гроші і перед тим, як перетягнути диван-ліжко, вийшли за пивом. І, мабуть, заблукали… Пізніше я вирішила, що вони навіть поставили мене в телефонний «чорний список», щоб якось випадково не зателефонувати.
Загалом чекаю тепер зарплати за серпень, щоб найняти вже не друзів, а чужих людей, перенести меблі, а про шпалери не хочу згадувати до наступної відпустки.
Написала це для того, щоб змусити замислитися всіх, хто вважає, що має надійних друзів, не думати так доти, доки ці друзі не виявляться справді друзями в будь-якій ситуації. Якщо дружба не проходить таку елементарну перевірку на міцність, чи потрібні такі друзі взагалі? Можливо, варто розраховувати тільки на себе?
