Старенький почав кудись збиратися, складав речі та рибальські снасті. Таке було в характері Георгія Петровича. Він завжди ретельно складав одежу, планував поїздки, але завжди попереджав нас з чоловіком. Але, яка рибалка в лютому, і куди він збирається о десятій годині ночі? Він намагався відчинити вхідні двері, але не попадав ключем. Ліна вийшла з кухні та побачила його в коридорі.
– Тато, Ви куди?
Свекор щось пробубонів, що потрібно вже город садити, що бур’ян вже вище голови.
– Георгію Петровичу, та що ви таке говорите, який город, який бур’ян. То все буле влітку, а наразі зима.
– А зараз що, не літо? – прошепотів старенький.
Сергій та Ліна нещодавно почали помічати, як згасає старенький Георгій Петрович, як забувається, як тремтять руки, як почав поводити себе немов маленький. Він потребував постійного нагляду.
– Що ж, я прийняв важке рішення, батько зовсім став старий, нема кому його доглядати. Так він і з дому піде, та й загубиться, – сказав Сергій дружині. Збирай його до будинку престарілих.
Повисла тяжка тиша, але Ліна миттєво відреагувала:
– Тато, роздягайтесь. Ми зараз чай будемо пити. А на рибалку в травні поїдете.
Георгій Петрович не став заперечувати невістці. Він слухняно пішов на кухню.
– Знаєш, любий, вибач, але я не дозволю, тобі батька виганяти! Догляну його, а ти допоможеш,згоден?
– Так, – відповів Сергій.
Ось так за секунду вирішується доля людини.
