Із Мирославою я дружу з самого дитинства. Ми разом зростали, ходили до дитячого садку, потім до школи та університету. За іронією долі вийшли заміж з різницею у 2 місяці і домовилися, що спробуємо завагітніти в один час. Так все і трапилося. Ми були щасливі, адже знали, – наші діти обов’язково будуть такими ж друзями, як і ми.
Під час діагностики обом сказали, що буде хлопчик. Я вже уявляла, як вони будуть зростати немовби брати. Пологи почалися спершу у мене, але від новини про це та хвилювання, уже за годину у лікарню приїхала і Мирослава. Тож народжувати ми також стали разом.
Здається, що неможливо переплутати дітей, коли в один день народжують лише дві жінки, але саме це сталося з нами. На момент вияснення цієї ситуації ми обидві вже налагодили грудне вигодовування та прив’язалися до дітей. Скажу більше, хлопчики отримали свої імена.
Спитаєте, як стало зрозумілим, що медсестри допустили таку жахливу помилку? Все завдяки моїх свекрусі, котра була присутня при родах і бачила свого онука однією з перших. Виявляється, у мого біологічного сина є родимка на тому ж місці, що і мого чоловіка, – внизу на правій нозі. Пологи були складними, тож я одразу після них відключилася у довгий сон, ось і не бачила цієї деталі своїми очима.
Коли ж свекруха побачила у мене на руках малюка без родимки, зчинила крик, мовляв, дитину підмінили. Мирослава, котра лежала на сусідньому ліжку мовчки поглянула на ніжку і побачила, що моя дитина у неї на руках.
Ось так, декілька днів ми няньчили дітей одна одної, а тепер мій син має ім’я, яке йому дала Мирослава, а її син – яке дала йому я. Ми вирішили, що змінювати нічого не будемо, пощастило, що таке трапилося із нами, – подругами, а не із незнайомими між собою жінками.
