Нещодавно розлучилася зі своїм чоловіком і у мене залишилось двоє малолітніх дітей, яких потрібно самотужки піднімати на ноги. Колишній не платить ні копійки аліментів та зовсім перестав цікавитися нашим життям. Що важливо, коли ми були разом, працював лише він, а я доглядала за хазяйством. Тепер потрібно грати обидві ролі одразу.
Моїй старшій донечці 2.5 років, а молодшому синочку саме виповнився рік. У садочок їх ще рано віддавати, як мене. Я не хотіла використовувати свою матір у ролі няньки, але нічого не залишалося. Тож кожного дня вона сиділа з онуками, поки я працювала.
Я бачила наскільки матері важко, тому вирішила, що моя колишня свекруха також може проводити час зі своїми онуками! На відмінно від чоловіка, вона все ще іноді телефонувала, дізнавалася як діти, можливо, нам потрібна допомога. Тож під час чергового дзвінка я попросила її виділити кілька годин у тиждень для догляду за онуками.
Та тут була неочікувана відповідь: свекруха почала скаржитись на погане здоров’я, хоч я знаю, що вона здоровіша навіть за мене! На всі мої вмовляння відмовляла, кажучи, що не зобов’язана це робити. Може я багато прошу, але ж це її рідні онуки, невже вона не хоче проводити з ними час?!
Моя мати без жодних зауважень продовжила щоденний нагляд за моїми дітьми, за що я їй безмежно вдячна. Уже через півроку я зрозуміла, що пора шукати дитячий садочок для старшої. Синочок все ще залишився під опікою бабусі.
Дуже скоро діти почали сторонитися свекруху. Якщо з моєю матір’ю вони щиро веселилися та гралися, то з іншою бабусею поводили себе стримано і холодно. Не хотіли навіть розмовляти телефоном. І я їх розумію! Вони не бачили її уже декілька місяців, а у маленькому віці все дуже швидко забувається.
Тож свекруха навіть почала турбуватися – чому це внуки не раді їй. Все частіше проходила в гості і нас кликала до себе. Жаль, що діти уже підросли і такої життєво необхідної допомоги мені більше не потрібно.
