Навчаючись у столичному університеті, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Сама я родом з невеликого міста, можна сказати – провінційного. Олег же народився із «золотою ложкою у роті ». Як для дитини із багатої сім’ї, хлопець був доволі простим та скромним. Напевно, саме ці риси мені сподобалися у ньому.
Ми навчалися на одному факультеті і часто зустрічалися під час навчання. Стосунки розпочалися із дружби, проте через 2 роки ми зрозуміли, що бажаємо більше, аніж просто розмови за кавою в кафе на вихідні.
Коли ми їхали знайомитися із його батьками, я навіть не могла подумати, що щось може піти не за «позитивним» сценарієм. Чомусь у мені жевріла надія, що я сподобаюся його матері. Та все ж, у результаті все виявилося не так просто.
Перше, що запитала мене матір Олега: «А хто твої батьки?». Опанувавши себе, відповіла, що батько працює у місцевому ресторані поваром, а мати – медичною сестрою в лікарні. Так, мені зрозуміло, що багатства і статусу у нас не було. Ми були звичайною сім’єю, яка не потребувала великих статків, жили скромно, але дружно. Але бачили ви б обличчя матері Олега у той момент! Гримаса вирізнялася огидою та розчаруванням водночас.
На деяких час у кімнаті запала тиша. Потім батько мого коханого продовжив розмову про наше навчання, подальші плани та інші невимушені теми. Олег переконував мене, що все буде в порядку, його батьки мене радо приймуть і будуть любити, як власну дочку.
Правду кажучи, навіть після нашого весілля ставлення, уже свекрухи, до мене не змінилося. Вона вважала, що я не пара її любому синочку, – простушка із провінції.
Все змінилося одного весняного ранку, коли народився мій синочок – Максимко. Свекруха приїхала одразу після дзвінка про пологи. Взявши на руки онука, у неї з’явилася щира усмішка. Здається, я вперше побачила щирість від неї. А потім вона промовила:
– Дякую, доню. Я щаслива, що ти моя невістка.
