Ми молода пара, яка нещодавно одружилися. Познайомилися на роботі. Три роки зустрічалися, а того року у новорічну ніч Іван зробив мені пропозицію вийти за нього. Я погодилася. Після весілля він переїхав до мене, бо сам із села, а тут знімав кімнату у будинку.
Порадились ми, що весільні гроші, які нам подарували хочемо вкласти у власне житло. Зайнялися пошуками вигідного вкладу. Обходили всі можливі будівельні компанії, банки. Всі пропозиції зважили, прорахували та вирішили, що найкращим для нас варіантом буде взяти квартиру на розтермінування у будівельної компанії. Оскільки відсотків платити не потрібно й умови вигідні. Але перший внесок потрібно було дати значно більший, ніж у нас був.
Якось ми гостювали у батьків чоловіка. От зайшла мова про те, що нам не вистачає грошей на перший внесок. І тут його мама сказала, що це не проблема і вона нам дасть десять тисяч доларів. Ми з Іваном дуже зраділи. Коли поверталися додому обговорювали який ремонт будемо робити, де меблі замовлятимемо.
На наступний день Іван передзвонив до мами запитав коли можна прийти по обіцяну суму грошей. Мама сказала, що завтра може приходити. Ми пішли у будівельну компанію вибрали квартиру, склали договір, віддали свою частину грошей і домовились, що завтра довеземо ще десять тисяч.
От зранку чоловік поїхав до мами та ми домовились зустрітися у центрі, щоб віддати одразу кошти та ще мали кілька справ. Та вже підійшла година зустрічі, а Івана нема, трубку не бере. Дзвоню до його мами теж не відповідає. Я вже почала непокоїтись. Аж тут прийшло повідомлення від чоловіка. «Грошей нема». Через годину перетелефонував і сказав, що мама поговорила зі старшим сином та передумала давати молодшому на квартиру обіцяні кошти.
От ми та залишилися біля розбитого корита. Але що не робиться, то на краще. Мої батьки допомогли нам і ми все ж купили омріяну квартиру. Тепер чекаємо із нетерпінням завершення ремонту.
