Все моє життя батьки вчили мене самостійності. Нічого з неба не падає просто так, для того, аби нормально жити — потрібно працювати. І я з ними погоджуюсь на всі сто відсотків. Ще з 18 років я почала сама себе забезпечувати, і зараз про це не шк0дую, адже вже у 23 роки я мала дуже пристойну роботу, оскільки накопичила трохи стажу. Цілком задоволена своїм вихованням, і вдячна своїм батькам за це. Але в мого однокласника — зовсім інша ситуація. Батьки його ну дуже розпестили.
Олегові вже 27, але він ще ніколи не працював — його забезпечують батьки. Живуть вони зовсім не бідно — мають машину, гарний будинок з новим ремонтом. В нашому місті вони вважаються добре забезпеченими. Батьки його мають декілька магазинів, для свого синочка нічого не шкодують.
Але попри всі свої статки Олежик на багатія аж ніяк не схожий. Одягається він безглуздо, має зайві кілограми, навіть його хода виглядає невпевненою. А все через виховання батьків — Олег справжній мамин синочок. Батьки постійно потурали у всьому синові — він ніколи не напружувався. Олег навіть не знає, як це — бути самостійним.
Навіть в університет Олег вступив лише з допомогою батька — впливові зв’язки зробили свою справу. На навчання Олег майже не ходив, бо говорив, що його там ображають. Але закінчив його досить успішно — батьки винесли з будинку велику купу грошей на хабарі, щоб вихвалятися дипломом сина перед друзями та іншими мешканцями нашого маленького міста.
От що про вихваляння, то Марина Анатоліївна (мама Олега) це дуже полюбляє! Постійно знаходить привід чимось повихвалятись. Люди вже розуміють, яким чином їй дістались всі досягнення, але мовчать, а за спиною висміюють Марину, хоча мені її навіть шкода. Людина просто перестала відрізняти реальність від вигадки — і сама у все повірила.
У свої 27 років Олег ще навіть не зустрічався з дівчиною, тому, коли всі однокласники один за одним почали одружуватись, Марина Анатоліївна трохи запанікувала. Як це так, у всіх є дружини, а в Олежика немає. Тому вона почала займатись пошуком нареченої для свого сина.
Далеко йти не довелось. Сусідка, як тільки почула, що Марина Олегівна шукає дружину для свого синочка, одразу ж запропонувала їй свою кандидатуру — племінницю Оксанку. “Дівчинка хоч трошки й старша за Олежика, але ж красунечка яка!” – намагалась “продати” свою племінницю тітка.
Знаю я цю красунечку. Оксанка тільки й шукала багатих женихів — а потім розкручувала їх на гроші. Мені дуже дивно стало, як це Марина Анатоліївна про неї не чула, адже цю дівку знав весь район.
Марина Анатоліївна перебирати не стала, тому одразу ж домовилась із сусідкою, аби та покликала у гості Оксанку. Ну вже не могла дочекатись, коли її Олежик одружиться, щоб зіграти пишне весілля на заздрість усім!
Через деякий час всі задуми Марини Анатоліївни здійснились — Оксанка вийшла заміж за Олежика. Дівка довго не пручалась — знала, які гроші мала ця сім’я і в яких хоромах жила.
З дня весілля минув рік — але нічого не змінилось. Якщо раніше Марина Анатоліївна зі своїм чоловіком забезпечували лише синочка, то тепер в них двоє нахлібників. Але ця дівка мала більші запити, тому грошей і йшло на неї куди більше: то на нові вбрання, то на зачіску, то на прикраси.
Ось така родина, бідні батьки працюють, щоб забезпечити свого ледацюгу і його “дорогу” дружину. Але на все це Марина Анатоліївна не жаліється, а навпаки — тішиться. Вона тепер думає, що їй всі заздрять, бо ” в кого ще буде така гарна невісточка”? Для такої й грошей не шкода!”.
