Я був меншим сином у своїх батьків. З самого дитинства мені нічого не обіцяли в плані якоїсь спадщини. Завжди говорили, що ось у тебе є старша сестра, на 10 років старша, вона скоро буде доросла – її чекатимуть великі справи, вона буде розумною і мудрою жінкою, а ти будеш з нами, доглядати за будинком та своїми літніми батьками. Чоловік – має бути господарем у домі. Чув ці слова ще коли ледве ходив, а потім все частіше до мене відносились, як до робочої сили. Сестра була для батьків – недоторканим діамантом, а я – робив всю хатню роботу, і вважав себе найманим робітником, у власному домі.
Оскільки, вона була на багато старшою від мене, всі привілеї діставались їй, хоча я і був меншим, але завжди все отримував справедливим шляхом. За сестру ж, часто просили в школі, згодом в університеті. Батьки взяли кредит, щоб вона навчалась на державній формі. Я був відмінником в школі, до вишу вступив своїми силами, ніколи ніхто за мене, ні про що не домовлявся.
Батьки лише говорили, що я маю бути таким розумником, бо у мене є з кого брати гарний приклад.
“Звичайно, з сестри, через яку частенько, були батьківські збори в школі, а потім ще й проблеми в університеті” – часто думав про себе я.
Матір працювала на трьох роботах, щоб забезпечити свої доньці, безхмарне майбутнє. Вона не довго витримала таку важку працю, і померла проживши з батьком більш як 20 років.
У всьому був винен я, адже не допомагав побудувати блискуче майбутнє сестрі-принцесі, яка згодом, за словами та пророцтвами моїх батьків, мала стати “королевою світу”.
Вона ледве влаштовувалась на роботи, з яких її частенько просили піти. Попрацювавши близько двох трьох місяців на кожній, вона писала заяву на звільнення за власним бажанням. Ніколи не могла бути частиною колективу, і часто сперечалась з керівництвом. Цього і варто було очікувати, адже подібне виховання – привело до таких наслідків.
Через якийсь час, сестра знайшла чоловіка, який зробив їй пропозицію. Вони одружились. Перші місяці свого спільного життя, молода пара проживала у домі, де жив я з батьком.
На цьому не закінчилось моє пекло. Коли молодята, жили як в Бога за пазухою, я почував себе їхнім рабом. Часті капризи моєї сестри і її чоловіка – виконував я. Я був дешевою робочою силою, що виконував усі забаганки свого зятя і його дружини.
Батько, як і будь-який чоловік, після смерті матері, все поклав на мої плечі. А сестра, відчувши владу над своїм татом і братом. Робила все, для того, щоб нам жилось не солодко, особливо мені.
Так минали наші будні, коли одного дня, нам повідомили сумну звістку. Померла моя бабуся, татова матір. Все, що нажила за своє життя, вона залишила моїй сестрі. Квартира, гроші, і коштовності. Батько поважав вибір своєї матері, тому зробив, те, чого я не очікував. Нашу великогабаритну квартиру віддав своїй доньці і її чоловіку, а ту, що його матір заповіла для онуки, забрав собі. І ми зібравши речі, з трикімнатної квартири, переїхали жити в малосімейну – однокімнатну. Аргументом було те, що потрібно поважати вибір покійних, і те, що скоро в сестри будуть діти, а з ними потрібно мати багато місця.
Я закінчив університет, відразу влаштувався на роботу. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка відповіла мені “Так”, коли я попросив її руки. Ми одружились і стали жити разом. Житло орендували, адже мені не було чого запропонувати коханій. Вона не вагалась і ми почали своє подружнє життя.
Тим часом у моєї сестри вже підростав син. Вона довго була в декреті, а її чоловік – працював в інтернеті, тому також сидів вдома. Грошей у них ледве вистачало на продукти.
Ми з дружиною, важко працювали, всі гроші відкладали для того, щоб в майбутньому придбати власне житло. Моя сестра дізналась про наші грошові збереження.
-“Братику, ти вже достатньо назбирав?” – я був спантеличений, бо не знав звідки вони всі знають про те, що ми хочемо придбати квартиру, і що збираємо гроші на це.
-“Ще лишилась дуже мало, але, мабуть, все ж візьмемо в кредит” – так буде швидше, і в майбутньому вистачить грошей на життя.
-“Нас батьки виховували так, щоб все було для старших дітей. Невже ти знехтуєш нашим вихованням і принципами?” – злісно мене запитала старша сестра.
Хоч і хотіла вона таким чином в мене зайняти грошей, я не пішов їй на зустріч. Вона звичайно образилась, адже чомусь, я завжди їй був все “винен”, і “повинний зробити”.
За цей період, ми придбали квартиру, у мене народився син. З сестрою рідко спілкувався, і тут вона до мене зателефонувала.
-”У батька був інсульт. Приїжджай до нього і доглядай за ним. Ти повинен” – різко сказала вона і кинула слухавку.
Але ж, куди, у мене новонароджене немовля, дружина важко відходила від пологів. Я був на роздоріжжі та не знав, що робити.
Ми з коханою вирішили, що візьмемо батька до себе, будемо вдома його доглядати, та й місця в нас більше.
Коли йому стало легше, то вирішив переїхати до дому, йому там рідні стіни допомагають, як він казав. На жаль, повертатись йому було нікуди. За ті місяці поки батько лежав в лікарні, а потім жив у мене з дружиною, моя сестра продала квартиру, адже їй її заповідала покійна бабуся. На ці гроші, вони придбали автомобіль, їздили відпочивати за кордон, і купували різні непотрібні речі.
-”Батьку, ти нам сам подарував свою квартиру, в малосімейній, жив тимчасово. Можеш повертатись до свого сина, з нами тобі жити немає чого. Та й до нового місця не потрібно звикати” – заявила сестра.
-”Чому батько має жити в моїй квартирі, у нього є власна” – відповів я.
-”Ця квартира була моєю завжди, а від коли батько переїхав в малосімейну, вона автоматична перестала бути його” – гордо заявила вона.
-”Я довго потерпав, від вашого ставлення. Ви знущались наді мною як могли, однак над моєю дружиною і сином, я не дозволю. Батько буде жити у свої квартирі і крапка. Ти не можеш її просто так присвоїти. Ти нічого не заробила у своєму житті. Все, що мала, це квартиру покійної бабусі, яку продала і гроші розтринькала” – не витримав і сказав я.
Без зайвих слів, перевезли речі батька у його квартиру і він продовжував доживати віку з моєю сестрою, її чоловіком і онукою. Він часто телефонував, говорив, що йому було добре жити зі мною, скаржився на сестру, і свого зятя.
-”Викинь заповіт, адже вони надіються коли ти помреш, і все це, залишиться для них” – порадив батьку я.
Він так і зробив, сестра з чоловіком трішки краще почали відноситись до батька. Зі мною спілкуватись припинили. Я не бажаний гість у їхньому домі, у всіх свої бідах і нещастях винуватили мене і мою сім’ю.
Зараз у мене є власна, ту, яку я створив сам. Я не так буду виховувати свої дітей, у моїй родині, всі будуть мати рівні права на майно і мою любов. Я не жалкую про те, що мої діти та дружина, не спілкуються з дідусем і тіткою, – виходить у них немає поганого прикладу для наслідування.