Я р0злучений чоловік. Перший раз одружився ще змолоду, коли мені виповнилося вісімнадцять років зі своїм першим коханням. Моя дружина навчалася зі мною в одному університеті, на тому ж факультеті що я, лише на два курси молодша. Хоча була моєю ровесницею. Симпатія була взаємна, тому довго не зустрічалися, а вирішили зразу одружуватись.
Перші роки подружнього життя були важкими. Спільне життя у гуртожитку, закінчення навчання, а потім пошуки роботи. Ще ми дізналися, що чекаємо на первістка.
Після народження синочка, взагалі почалася чорна смуга. Сварки, скандали, непорозуміння і вічні докори одне одному. Це продовжувалось близько двох років. Дружина хотіла відпочити, піти з подругами погуляти. Я працював на двох роботах, щоб забезпечити сім’ю, мало був вдома і відповідно не мав часу, щоб допомагати дружині.
Важко жити у постійних сварках. Ми сіли все обговорили та вирішили розлучитися, бо спільного майбутнього не бачили. Розійшлися мирно. Через пів року після зателефонувала мені дружина і поставила перед фактом, що вона збирається їхати за кордон, щоб заробити коштів на придбання власного житла, а син нехай живе поки зі мною. Я погодився. Оскільки жив зі своїми батьками, які завжди мені допоможуть. Мав змогу на роботі перевестися у нічну зміну. Так і платять більше, і вдень зможу проводити час з сином.
Так минав рік за роком. Оскільки дружина була за кордоном нелегально, то приїжджати додому не могла. Казала, що працюватиме там до того часу, поки не заробить потрібної суми. Одразу передавала сину передачі з одягом, фруктами та солодощами. Та чим довше там знаходилась, тим рідші були передачі.
Син дорослішав, зростав без мами. Але я намагався компенсувати йому всю турботу. Був і за маму, і за тата. Одного разу на роботу до нас прийшла нова співробітниця. Ми з нею розговорилися. Хороша молода жінка, без сім’ї. У нас було багато спільних тем. Запросив її кілька раз на каву. Познайомив із сином. Вони, наче теж знайшли спільну мову. От ми й почали жити разом. Мого Андрія Оля любила, як рідного. Інколи я навіть ревнував, що вона більше часу приділяє сину, ніж мені. Але звісно – це тішило серце батька.
Все було чудово. Ми їздили разом відпочивати кожних вихідних. Були чудовою дружною сім’єю. Аж тут одного дня зателефонувала моя колишня дружина. Сказала, що вона повернулася додому і хоче зустрітися із сином. Я звісно не став заперечувати. Сказав, що сьогодні працюю, а завтра привезу його до мами. Та колишня була налаштована якось агресивно і почала стверджувати, що я намовляю сина проти рідної мами та перешкоджаю їх зустрічі. Я не став сваритися. Сказав, що завтра син приїде і поставив слухавку. Вона ще виписувала якісь повідомлення з образливим змістом, але я не надавав їм значення.
Наступного дня відвіз сина до мами. Він по дорозі казав, що не хоче з нею бачитися. Він її майже не пам’ятає і не має про що з нею говорити. Я пообіцяв, що коли він мені подзвонить і скаже забрати, я одразу ж приїду за ним.
Андрій побув у мами та кілька годин і зателефонував мені, щоб я його забрав. Я ж звісно одразу приїхав. Дорогою син був малослівний, але коли під’їжджали до будинку, то попросив пообіцяти йому. Що я його не віддам мамі, бо він хоче жити зі мною та Олею.
Через кілька днів зателефонувала знову мама Андрія. Сказала, щоб я зібрав усі його речі й привіз до неї, бо тепер він буде жити з нею. Я вислухав її та сказав, що Андрій хоче жити зі мною. У відповідь почув звинувачення, що я поганий батько і погрози, що вона забере його через суд. Але я просто не здамся і буду боротися до кінця.
