Хочу вам розказати історію про свою знайому, яку я нещодавно зустріла у продуктовому магазині. Колись ми разом із Мариною були однокласниці, мали доволі непогані стосунки, але з часом припинили спілкування в силу мого переїзду на навчання в інше місто.
Зараз ми обоє одружені, маємо дітей. Її син трохи старший за мого і саме закінчив 11 клас. Хлопець він дуже розумний, але й Марина докладала для цього чимало зусиль: завжди записувала його на додаткові заняття та репетиторів, тож тепер настало питання про вступ у престижний заклад вищої освіти.
Андрійко, син Марини, довго готувався до екзаменів і здав їх на відмінно, чим дуже пишається. Уже після всіх екзаменів знайома дізналася про цьогорічне нововведення від президента: 10 абітурієнтів, які найкраще склали екзамени, отримають 100 тисяч протягом року. Умова отримання винагороди, звичайно, вступ у вищий навчальний заклад нашої країни.
І ось тут почалася головна суперечка Марини з сином: Андрійко вважає, що ці кошти його і їх потрібно витратити на навчання в університеті, про який він мріяв, а знайома вважає, що син може вступити в інший заклад, куди пройде на бюджет. Гроші в той самий час можна витратити на відпочинок десь на морі, або на ремонт у квартирі. Тим більше ці 100 тисяч зовсім не Андрія, а її, оскільки це вона витратила багато коштів на додаткове навчання сина.
І ось ситуація в сім’ї вже загострилася до такого ступеня, що Марина з сином майже не розмовляють, а батько навіть не хоче втручатися у цю суперечку. Загалом, знайома вже не знає як пояснити дитині, що це не його гроші.
Я не хотіла втручатися у їхні справи, та все ж запропонувала хоча б поділити ці гроші, як-не-як, а Андрійко їх заслужив. Не кожна дитина, навіть із додатковим навчанням, здатна на таке. А університет мрії – чудове вкладення капіталу у майбутнє сина. А як ви вважаєте?
