Біля аптеки стояла жінка років тридцяти. Її звали Олена. Сама була худорлява, по очах було видно, що висипалась вона останній раз дуже давно. В руках були останні сто гривень. Їй хотілося плакати, серце розривалося з середини. Її батькові стало зовсім зле. Зараз старенький знаходиться в лікарні, дівчині виписали ліки для тата, проте грошей в неї не залишилося. Кредитів понабиралась повно, позичати вже не має у кого, з роботи вигнали…Що ж робити?
Ще пів року тому все було чудово. Тато нашої героїні не жалівся ніколи на здоров’я. І в дівчини все було добре на роботі та й в особистому житті. Батько сам виховав Оленку, оскільки матері рано не стало. Та згодом в тата стався інсульт. Дівчина сама доглядала за хворим татом. Коханий її покинув, оскільки скаржився, що та не приділяє йому достатньо часу. Пізніше батькові ставало все гірше, в лікарні сказали, що чоловік потребує тривалого лікування й операції, але такої в місті не роблять, тут лише до столиці їхати.
З роботи Олену звільнили, бо та постійно відпрошувалась, аби посидіти з хворим татом. Вона намагалася пояснити всю ситуацію своєму керівникові, проте і слухати бідну не хотіли. Не знала Оленка тепер, як вона всі кредити буде виплачувати? Але і батька не покине — він для неї найдорожчий у всьому світі.
Так стояла біля аптеки немічна, й не знала, що робити. Очі наповнювались слізьми, вона зайшла в приміщення і запитала, чи не можна ліки взяти під розписку. Їй тільки посміялися у відповідь. З аптеки жінка вибігла ридаючи. Тато чекає ліків…
Тут за плече хтось шарпнув. Олена підняла голову й побачила чоловіка, років сорока-сорока п’яти.
— Що у вас сталося? Може я зможу допомогти? — запитав незнайомий мужчина.
І тут Олена вирішила розповісти все цьому чоловікові. Вона не знала, хто він, чи допоможе, чи не дарма зараз буде душу на показ оголяти, проте до дрібниці все йому розказала.
Незнайомець уважно вислухав нещасну.
— Ваша історія вразила мене…Мені дуже шкода. Розумію, як Вам важко…Дозвольте мені купити ліки з вашого списку. Але я хочу побачити вашого тата… — відповів мужчина.
— Так, звісно…Я вам все віддам! Як тільки знайду роботу, поверну до останньої копійки! — не знала як віддячити Олена. Для неї був дивним той факт, що чоловік хоче познайомитись з її батьком, проте вона погодилась, оскільки іншого варіанту просто не було.
З потрібними медикаментами вони попрямували до лікарні, в якій лежав тато Олени. Чомусь цього чоловіка всі тут знали, жінку це дивувало. Мужчина поговорив про щось з лікарями, розмовляв довго і з батьком Олени.
Сама доля послала чоловіка в цю родину. Мужчина виявився благодійником, який допомагає багатьом хворим. Він власними коштами організовує лікування та операції. Жінці дуже пощастило, що саме її він зустрів випадково біля аптеки. Олена довгий час не могла повірити в диво, яке трапилось з нею. Жінка не стала стримувати своїх емоцій.
— Та Вас мені сам Бог послав! Я вам життям вдячна… Якби не ви… — плакала Олена.
— Все буде добре! Ви батькові дякуйте, що виростив таку чудову людину, як Ви. Ваш тато обов’язково одужає, я вам це обіцяю! — говорив мужчина, тримаючи за руки Олену.
Згодом батькові зробили операцію. Чоловік почував себе прекрасно, а все завдяки тому незнайомцю. Тата Олени скоро виписали з лікарні. Життя знову почало налагоджуватися. Жінка знайшла нову роботу, і набагато кращу, за попередню. Зараз батько та донька сидять на кухні й згадують, що їм вдалося пережити. Випадкова зустріч змінила життя в цій родині…
