У дитинстві я більшість часу проводив з мамою. Після роботи вона швидко йшла додому і ми разом готували вечерю для всієї сім’ї. А от старша сестра при першій можливості бігла гуляти з друзями у парк чи на дискотеку. Тато ж був вдома тільки пізно ввечері, бо працював на заводі позмінно.
Коли всі поверталися додому, вже смачно пахло вечерею, і всі сідали за стіл.
В один із таких вечорів під час вечері в повітрі відчувалася напруга. Мама тихо і швидко їла, а тато щохвилини сердито поглядав на неї. Та вона не зважала.
– Сьогодні знову побіжиш туди, — раптом тато розрізав суворим голосом тишу в кімнаті.
– Звичайно, ти ж знаєш, — грайливо відповіла мама.
– Ти доросла жінка, а поводиш себе як дівчисько.
Мама нічого не відповіла, тільки тихенько посміхнулася. Щовівторка та щоп’ятниці мама одягала гарну яскраву сукню, черевички на підборах, чепурилася і зникала на декілька годин. А повернувшись додому, пурхала по квартирі немов пташка і завжди була в чудовому гуморі.
– Мамо, куди ти збираєшся, — сьогодні допитливість взяла гору, і я наважився запитати.
– До коханця бігає, там таких багато, — відповів сердито тато. – Тікає, а тоді повертається і танцює по всьому будинку.
Більше за вечерею ніхто не говорив. Здавалося, що повітря можна було розрізати ножем.
Після вечері ми з мамою швидко прибрали зі столу, і вона побігла чепуритися. Тато пішов у вітальню дивитися телевізор, а сестра побігла на зустріч зі своїми друзями. Мама сиділа у гарній яскравій сукні з пишною спідницею міді. Шкіряні бежеві черевички мали охайні не надто високі підбори. На обличчі у неї був гарний свіжий макіяж, а волосся зібране в пучок і прикрашене шпилькою у формі блискучої квітки. Мама накинула пальто, попрощалася зі мною і татом та вибігла з квартири, прихопивши свою сумочку.
– Тату, мама дійсно зустрічається з коханцем? – у мене не вкладалися в голові слова батька.
– Хочеш, можеш сам перевірити, ти ж вже все розумієш, тому наздоганяй маму.
Я за декілька секунд одягнувся, стрибнув у кросівки й вибіг з квартири. Побачивши в кінці вулиці силует мами, помчав її наздоганяти.
Вона пройшла через сквер, перейшла на інший бік вулиці й через декілька будівель зайшла у кафе. Я весь цей час йшов за мамою, ховаючись за машинами та деревами. Я стояв біля входу в кафе, боячись зайти туди. Адже дороги назад вже не буде.
Раптом двері відчинилися, і звідти вийшов високий чоловік з сигаретою та запальничкою в руках. Він глянув на мене, нахилився і запитав: – Чого стоїш мерзнеш, заходь, не бійся.
Незнайомець відкрив двері та однією рукою немовби заніс мене в приміщення. Переді мною була велика зала. Всі столи та стільці стояли під стінами, а посеред зали кружляли пари під звуки віденського вальсу. Виявилося, що тут два рази на тиждень проводяться танцювальні вечори для всіх охочих. Щоб нікому не заважати, я сів на найближчий стілець і не відводив погляду від мами.
Протягом кількох годин я спостерігав за мамою і не міг повірити своїм очам. Вона здавалася невагомою. Посмішка не сходила з її обличчя, всі рухи були легкі, невимушені. Здавалося, що вона народжена для танцю. Я побачив, що мама всім серцем любить танцювати та має неабиякий талант.
Повертаючись додому, мама розповідала про своїх колег по хобі, жартувала, показувала мені танцювальні па і намагалася мене навчити декільком. Здавалося, що її ноги не торкаються землі, вона вся світилася від щастя. Танець – коханець моєї мами, до якого так несамовито ревнує батько, але нічого не може вдіяти.
