Я живу з дружиною вже більше двох років. Не так і вже багато часу, ми разом, бо до одруження, ми зустрічалися зовсім трохи, всього три місяці. Але ми покохали один одного, і в нас все було добре, до певного періоду. Ми живемо з Аллою, так називається моя дружина, в будинку з її мамою, Світланою Василівною. Мама Алли мешкала з донькою сама, до нашого одруження, тата в Алли не було. Помер, ще коли вона була зовсім маленька. Тому ми вирішили, одразу після весілля йти жити до Світлани Василівни, хоч я і того не дуже хотів, але дружина настояла і я послухався, і потім пожалів. Через рік нашого спільного життя, Алла завагітніла, в нас народилася донечка. Я був радий цьому, але всеодно дуже хотів сина, тому завжди казав Аллі, щоб надовго не затримувати мою мрію і народити ще сина.
У нас в сім’ї було все добре, до того моменту, поки теща не почала влазити у наші відносини з Аллою, і у виховання нашої доньки. То це не так, то інше, то я запізно повернувся з роботи. То я неправильно пеленаю нашу доньку, то не такі підгузки купив, а на восьме березня подарував не ті квіти. Не розумію, що сталося із тещею, дотепер ж все було добре. Дружина йде за мамою, мовляв, мама має проблеми з тиском, щоб я її не нервував, щоб догоджав їй. Якось за сніданком, я сказав Аллі про те, що хочу сина. Так, Світлана Олексіївна, так почала кричати, якби я хотів зробити щось страшне, а не народити другу дитину. Каже:- В мене хворе серце, я і так ледь витримую крики вашої доньки, а тут буде ще двоє внуків. Ні, мені цього не потрібно- казала Світлана Василіна.
Одного разу, я прийшов додому, а Алли немає у нашій спальні. Спочатку, не зрозумів, донечка спить у своєму ліжечку, а дружини немає. Виявляється вона спала з тещею. На ранок, пояснила мені, що мамі всю ніч було погано і вона не могла її залишити. Не знаю, що мені робити в цій ситуації, я хочу жити окремо, без тещі і відчуваю, що спільне життя з нею, до добра не доведе.
