Сказати, що я не люблю свою прабабусю – не можу, але й не можу сказати, що добре до неї ставлюсь. І все це через неї. Я ніколи не відчував тієї любові, яку отримують внуки чи правнуки – постійна критика та незадоволення. До того ж, старенька постійно забороняла мені їсти смачні цукерки – не тому, що солодке не корисне, а тому, що вона сама їх їла. Вона могла за декілька дів самостійно з’їсти кілограм шоколадних цукерок і мені не дати жодної. Мамі я не міг пожалітись – та мені не повірить та й скаже, що прабабуся просто турбується про мене. Насправді все не так – мені діставались несмачні льодяники, а вона їла шоколадні смаколики та ще й з неймовірним кремом у середині.
Пам’ятаю як мені на День народження хресна, окрім головного подарунку, принесла велику коробку цукерок – їх там було дуже багато. Я вже собі уявляв, що прийду зі школи й насолоджусь ними, бо при гостях я не хотів відкривати – прийдеться ділитись з усіма, а я не дуже хотів. Та, коли на наступний день я повернувся зі школи й заглянув у шафу – цукерок там не було. Прабабуся, сказала, що нічого не брала і я сам десь їх поставив і забув. Заперечити їй я не міг, але знав, що вона бреше.
Ви не подумайте, що мені шкода солодощів для старенької – але я був дитиною, а яка дитина не любить цукерок. Мені ставало страшне образливо, особливо, коли старенька казала мені.
– Ти ще нічого в цьому житті не заробив. От коли сам собі купиш, тоді і їсти будеш те, що хочеш – а поки маєш дюшес і барбариски. У твоєму віці я й таке не куштувала. Я, на старості років, заслуговую на щось смачне більше, ніж ти.
Мама, коли чула це, то все казала, щоб я не ображався – у старенької вік такий, що вона сама як дитина. Я намагався тримати себе у руках – не буду ж сперечатись з людиною, якій вже майже 90 років.
Тепер я виріс і своїм дітям я намагаюсь дати тільки краще – не шкодую для них нічого і якщо й забороняю солодощі, то тільки для їх здоров’я. Хоча від моїх улюблених цукерок ми ніколи не відмовляємось, але їмо їх разом – діткам дістається навіть більше, ніж мені. Хоча, скажу чесно, той останній цукерок у коробці ой як хочеться з’їсти самому – та я стримуюсь. Згадую свої дитячі образи й не хочу, щоб мої діти теж це відчували.