З мамою в мене п0гані стосунки ще з дитинства. Чи то характери в обох різні, чи по гороскопу повна несум1сність, але ми весь час сварuлись, скільки я себе пам’ятаю. Навіть у дитинстві, я пам’ятаю як мама контр0лювала кожний мій рух. Тоді я цього не розуміла, але вже коли настав підлітковий період я почала все розуміти…Тоді був найг1рший час стосунків у нас з мамою.
Постійні крuки, сваркu, я весь час тікала з дому. Були навіть схильності до сам0губства. Мама ще більше на мене крuчала, а мені тоді хотілось лише підтримки від неї. А я отримувала лише повний контроль і постійні д0кори.
Я вже й почала картати себе, що це я у всьому винна, заспокоювала себе, що це всього лише підлітковий вік, а далі все буде добре…Але як виявилось, справа була зовсім не у мені. А в мамі…
Коли я вступила в університет — все було чудово! Обрала я ВНЗ якомога далі від неї — щоб зрідка з нею бачитись. Тоді я відчула повну свободу! Здавалось, всі сварки позаду…Нарешті я почувала себе вільною.
Але я вийшла заміж за хлопця, який був тоді з мого міста, і ми мусили по закінченню університету переїхати назад. Жити хлопця я вмовила з його мамою, хоча моя і вмовляла дуже нас жити поруч з нею, і так вже замилювала очі моєму чоловікові, що той і на секунду повірив, що моя мати — ангел. Але я ж все йому розповіла…
Через деякий час я народила…До нас в гості часто навідувалась моя мама. Мені то дуже набридало, адже вона постійно повчала мене — як за дитиною доглядати, як купати, як пеленати.
– Ти що, дитину годуєш цією хімією? – обурювалась моя мама, коли взяла до рук баночку дитячого харчування.
– Так, молока мого дитині не вистачає вже, та й вже час привчати його до іншої їжі…- відповіла я матері, але вже пожалкувала, що так зробила.
– Ти взагалі у своєму розумі?! Так тут же повно хімії, ти хочеш, щоб моя онука захворіла? – кричала мама.
Як мені набридли її істерики й сварки. Я просто шокована, коли вона вже відчепиться від мене і почне жити своїм життям. У мене вже свої діти, а вона досі мене повчає, коли це все закінчиться?! Раніше я думала, що все з часом зміниться, і мама зрозуміє, що лізти в моє життя вже досить…Але я помилялася, потрібно самі вирішити цю ситуацію!
Наступного дня мама знову завітала до нас. Ми її звісно дуже “чекали”. Чоловік одразу втік на роботу, свекруха пішла нібито по магазинах. “Чудово, вони втекли, і залишили мене наодинці з нею!” – подумки обурювалась я.
– Проходь, мамо, в мене є до тебе серйозна розмова — отак одразу з порогу почала я.
– Зачекай ти зі своїми розмовами, я ж тільки прийшла, а ти одразу на мене нападаєш! – сказала вона.
Що? Нападаю? Я просто хочу з нею поговорити, все життя я їй у всьому потурала, намагалась не призводити до конфлікту, тут і дурному зрозуміло, що вона винна у всіх сварках.
– Мам, я хочу щоб ти більше не ходила до нас до дому…Або поговорімо нормально, сходимо до психолога, мені набридли постійні наші сварки та твої докори, ти нестерпна! Тобі все завжди не подобалось, я все роблю не так, як потрібно, я не така, якою ти хотіла б мене бачити! – сльози підходили до очей, я вже не стримувала своїх емоцій.
– Доню, що ти таке верзеш?! Заспокойся! – мама була шокована від моєї поведінки.
– От бачиш? Навіть зараз ти продовжуєш мною керувати! Так було все життя, ти постійно мною командувала, завжди говорила, як мені все робити, але я ж вже не маленька! Мамо, мені вже тридцять років! У мене свої діти! Коли ти вже зрозумієш, що досить мене повчати всьому!
Деякий час мама мовчала. Я бачила в її погляді, що вона дуже обурена і шокована. Вона намагалась знайти якісь слова, щоб висловити свою думку, але певно не змогла, бо мовчанка довго продовжувалась.
– Якщо тобі більше не має, що сказати, то до побачення, — я відкрила вхідні двері, показуючи мамі, що їй більше не раді.
Я дуже хотіла тоді почути слова вибачення, підтримки, розуміння врешті-решт! Але нічого не почула… Лише її суворий погляд. Вона так і не зрозуміла тоді, що я їй хотіла донести, але можливо пізніше зрозуміє.
Мама пішла. Тиждень ми не спілкувались. Тоді я вирішила набрати їй сама, і поцікавитися, як у неї справи. Слухавку вона одразу взяла, немов чекала на мій дзвінок. Зараз ми рідко спілкуємось, але наші стосунки стали кращими.
Ось така історія, як ви вважаєте, чи не дуже жорстоко я вчинила?
