Я ходив в одну школу з Ларисою, був на рік старшим від неї. Ми були сусідами, тому я часто проводжав її додому, згодом, почав залицятись до неї. Мені всі заздрили, що я гуляю з такою красивою дівчиною.
В дівчини сталось горе, її матір, – померла, а батько – став пиячити, і рідко ночував вдома. За Лорою ніхто не приглядав, вона жила сама по собі. Згодом, вона зникла. Ніхто не знав де вона.
Я запитував у матері, чи не бачила вона моєї шкільної подруги, на що вона відповіла:
-” Її забрала служба опіки”
-”А коли вони її відпустять” – запитав я.
-”Можливо, ніколи. Біжи вчити уроки, вже кінець року, а у тебе багато хвостів” – різко сказала мати, і показала пальцем на мою кімнату.
Пройшло багато років, тепер ми не школярі, а дорослі люди. Я поїхав навчатись і столицю, коли повернувся, то вирішив зазирнути до своєї колишньої подруги. Подзвонив у двері, і почув кроки.
-”Невже вона вдома, я так довго її не бачив” – подумав я.
Мені відчинила неймовірно красива жінка, поруч стояв лисий мужчина. Я помітив її живіт – вона була вагітна.
-”Артем! Слухай, ти раптом, що – заходь, будемо раді тебе бачити” – різко відповіла вона, і зачинила двері.
Я не зрозумів, що відбувається, адже ми так довго не бачились. Я ще стояв у коридорі, коли почув, що її чоловік запитав про мене, а вона відповіла:
– “Сусід, нічого важливого”.
Тоді до мене дійшло, мій потяг поїхав, я все проґавив.
Я закохався в Ларису, ще зі школи, і не переставав кохати. Після тієї мимовільної зустрічі, я повернувся у столицю, влаштувався на роботу, часто приїздив у своє рідне місто, однак не лишався на довго. Мені було важко бачити Лору з іншим чоловіком.
Йшов час, я зустрічався з багатьма жінками, однак, вони були не такі як Лариса. Я всіх порівнював з нею. І з жодною з них, у мене нічого не виходило.
Коли мені зателефонували, що матір потрапила до лікарні, я чимдуж примчав до рідного дому. Зустрів Лору. Її краса була не змінною, поруч вона тримала за руку маленьку дівчинку Улянку.
***
-”Артем! чи не міг би ти допомогти?” – запитала мене дівчинка
-”Зараз підійду, хвильку. Де твій батько?” – спантеличено поцікавився я.
-”Його вже давно немає, не ночував декілька діб” – бентежно відповіла вона.
Я допоміг Уляні і її мамі принести продукти до квартири. Мене запросили на чай. Я довго сидів в дома у Лариси, ми дивились дитячі фотографії та згадували минуле. На хвилину, збагнув, що я впустив своє щастя, адже це життя, яке проживає інший мужчина з моєю Лорою, могло б бути моїм.
-”Давно хотіла тобі, розповніти, але ніяк не траплялось нагоди” – раптом порушила тимчасову тишу, Лариса.
-”Що трапилось?” – здивувався я.
-”Я розійшлась з Вадимом, тому, якщо буде потрібна допомога, я зможу до тебе звернутись?”
-”Звичайно, ти ще й запитуєш. Я буду поруч, як тільки тобі буде це необхідно.” – запевнив я.
Ларису покинув чоловік, коли вона була вагітна другою дитиною. Через декілька місяців, її забрали до лікарні. Улянку, я тимчасово забрав до себе. Я став для неї батьком, а вона для мене донькою. Ми часто навідували її маму, гуляли по парку, ходили на каруселі. Через декілька тижнів на світ появився, хлопчик – Данило.
Улянка часто запитувала мене, чому я не її батько, і часто просила мене ніколи не покидати її, маму і братика.
Для мене було одночасно радісно, але в той час сумно чути такі слова. Я сильно прив’язався до дівчинки, не уявляв свого життя без неї та Лори.
Після таких частих запитань Улянки, я зрозумів, що більше не хочу чекати та відкладати життя на потім. Тому, коли мою кохану виписали з пологового, я відразу зробив пропозицію і ми поїхали до РАЦСу. Не замислюючись ні на мить, діти Лариси стали й моїми дітьми також. Рідний батько, не з’являвся. А ми почали таке нове і щасливе життя втрьох, Улянка, Данило, Лора і я.