Олег — моя єдина дитина. Довгий час в нас з чоловіком не виходило народити, тому ми вирішили взяти Олежика з дитячого будинку. Зараз синові тридцять, в нього є дитина, але нещодавно в його родині трапилось величезне страшне горе…
Внука звати Михайлик, і він просто неймовірний хлопчик. Йому дев’ять, і на свій вік дитина розумна та дуже талановита. Так сталося, що моя невістка померла в ДТП, син дуже горював з цього приводу, але я його підтримала. Вирішила забрати внука на деякий час пожити до себе, та й син знову жив з нами, після такого випадку йому потрібна була моя підтримка.
Після смерті матері Михайла минуло вже більше як рік. Син нарешті справився зі своїм горем і почав потроху відходити від нього. Я була рада, що ми впоралися. Олег понад рік не виходив в люди, після роботи завжди йшов до дому, син закрився в собі. Я порадила Олежику розвіятись і зустрітись з друзями — не все життя ж отак існувати.
З вечірки син прийшов радісним, він розповів, що познайомився з дівчиною. Їхні стосунки затяглись, Олег розповів, що закохався, і хоче зробити пропозицію цій дівчині. Я ж була рада за сина, але мене хвилювало лише одне — після смерті дружини син рідше спілкувався з Михайликом, а коли знайшов собі нову обраницю то зовсім перестав цікавитись життям власного сина. Мене така поведінка насторожувала, та я сподівалась, що все зміниться — це не надовго.
Але мої надії не справджувались. Олег розписався з Мариною — так звати невістку нову, і вони разом переїхали на квартиру, в якій колись жив Олежик з сином та покійною дружиною, але Михайлика вони не забрали…Проте внук не засмутився, він запевняв, що в бабусі йому краще, тут йому ближче до школи, та й з мачухою Михайло не дуже подружився…”Ну добре” — подумала я.
З кожним разом син все більше віддалявся від Михайла. Зараз їхні стосунки нагадують не зв’язок батька з сином, а немов це племінник і дядько. Олег не цікавиться справами Михайла, аж поки я про це не попрошу, та й внук не тулиться до тата…
Нещодавно син повідомив хорошу новину — Марина вагітна, вони чекають на дівчинку. Я рада, що в мене скоро з’явиться внучка…Але як Михась віднесеться до такої новини? І як взагалі вони будуть в майбутньому спілкуватись? Онук жити з батьком відмовляється, а в мене серце кров’ю обливається — Михайло став непотрібним…
Що робити в такій ситуації? Скільки намагалась поговорити з сином — все марно. Він каже, що я себе накручую…Немов Михайлові краще жити з бабусею. Все розумію, але ж діти повинні любити більше батьків, ніж бабусь і дідусів, вони для них найрідніші! Хоча, може дійсно накручую себе…
