Ми з чоловіком були завжди разом ,як то кажуть і в горі , і в радості . Він мені завжди в усьому допомагав . Щоправда, ми не могли мати власних дітей. Завжди надіялася, на те ,що будемо в старості бавити внуків. Своїх дітей у нас не було ,проте з нами жила моя племінниця. Донька мого брата. Василь, так звали мого рідного брата, не брав участі у вихованні доньки, тай мами Діана не мала, бо її не стало ще при родах.
Тому й жила дівчинка у нас. Ми, можна сказати, замінили їй батьків. Вона росла чудовою дитиною . Добре вчилася , працювала багато , допомагала нам в усьому . Закінчила інститут пішла працювати. Часу приділяла нам з чоловіком все менше і менше . Шкода, адже ми уже не молоді і важко було трохи.
Невдовзі чоловік почав хворіти .А скоро й зовсім перестав ходити. Діана як виявилося , знайшла собі хлопця і повідомила нам чудову новину. Сказала , що виходить заміж. Їй попався прекрасний наречений . Дуже любив її і цінував. Скоро відбулося весілля.
.
Після весілля я розуміла , що мій Микола дуже хворіє і мені було його жаль втрачати. Але так сталося що він помер .Я залишилася сама.
Одного дня Діана сказала мені що вагітна . Я так зраділа цій новині, адже розуміла , що хоч якось себе відволічу, коли допоможу племінниці у вихованні дитини,після смерті чоловіка. Діанка народила синочка . Хоч це і не рідний ,але я вважала що це мій внук. Я їй допомагала часто . Але бачила як вони з чоловіком все дозволяють дитині. Це для мене було неприпустимо . Нас виховували зовсім по – іншому . Може це я якась не така , не знаю. Коли Діана приводила Сашу до мене він страшенно кричав , вимагав щоб все було так як він скаже .Мене це датувало ,дитина перетворилася на невиносимо неслухняного хлопця . Я сказала племінниці про , те що він непослушний, вона розкритикувала мене і більше не приводить сина . Не знаю чому, але мені хіба від цього краще нехай самі виховують цього непослуха.
