Моя донечка виходить заміж. Вона вже доросла, їй 25 років. Сьогодні вибирали сукню всі разом: я, подружка, мати нареченого.
Дорогою додому на мене раптом наринули спогади, душу почала рвати таємниця, яку я ношу в собі вже 25 років. Про неї знала тільки моя покійна свекруха та її сестра, нині теж покійна.
У 16 років я зробила аборт. Операція пройшла вдало, але за тиждень почалася сильна кровотеча, мене підлікували, але сказали, що завагітніти потім буде складно.
Через 3 роки я познайомилася з Олегом, моїм чоловіком. Проживши 4 роки, ми зрозуміли, що не можемо народити дитину, точніше, я зрозуміла, бо Олег не знав про аборт. Він почав пити, ми майже не розмовляли, потім до нас у гості прийшла свекруха і сказала:
— Ти мені нічого не хочеш розповісти? Чому у вас нема дітей?
Я промовчала і сказала, що не знаю, вона піднялася і пішла, а потім сказала:
— Подумай не про себе, подумай про Олега. Ти мені не подобаєшся, я, звичайно, могла зробити так, що ви з ним розійдетесь, але мені сина шкода, любить він тебе сильно, дитинку хоче. Ти подумай, а я, якщо що, допоможу.
Тиждень я ходила не в собі, а потім вирішила все розповісти свекрусі.
Після ми домовилися, що через 2 дні я піду до гінеколога з нею разом. Там нам сказали, що 15% того, що зможу народити. Свекруха зі мною розпрощалася, а за пів року приїхала з планом. У неї подруга працює у пологовому, там зараз ходить дівчинка, аборт робити не можна, але від дитини вона відмовилася. Через тиждень сказала Олегові, що вона разом зі мною їде в гості до своєї сестри. Там я прожила пів року, мовляв, я вагітна і маю загрозу викидня, і що мені треба лежати на збереженні.
Коли донечка народилася, мені одразу її віддали, вона була така крихітна… Назвали Свєточкою. Раділи всі, а свекруха сказала: «Хочеш зберегти сім’ю – мовчи». От я й мовчу, усі 25 років мовчу.
А перед своєю смертю свекруха взяла з мене обіцянку, що Олег ніколи не дізнається правду про Свєточку.
