Олександра Коваленко, або, як її ласкаво називають близькі, баба Шура, за своє довге і наповнене труднощами життя так і не навчилася робити дві речі: подовгу сидіти на місці та скаржитися на життя і здоров’я. Вона завжди була маленькою і тендітною, незважаючи на те що народила сімох дітей і пройшла через всю Велику Вітчизняну війну.
Вона до цих пір живе одна, самостійно доглядає за своїм будинком і за котом Семеном. Нехай сьогодні вона швидко втомлюється, але все ще дуже любить, коли до неї в гості приходить вся її велика родина – онуки, правнуки, праправнуки.
Олександра Яківна народилася навесні 1921 року в селі Йосипівка, у великій і дружній селянській родині.
– П’ятеро душ нас було, – розповідає сьогодні іменинниця,-четверо братів та я. Батьки тримали велике господарство-корів, гусей, кіз, город. Крім того, батько працював на залізниці, а мама на заводі. В той час дітей привчали до роботи мало не з колиски, інакше родині було просто не вижити.
Олександрою її назвав при хрестинах священик, вдома ж звали просто і ласкаво-Шурочка. До дванадцяти років Шурочка закінчила п’ять класів і на ті часи вважалася дуже освіченою людиною. Відразу після школи пішла працювати на залізницю стрілочницею. Маленьку і худеньку дівчинку не лякали ні величезні поїзда-паровози, ні мороз. На початку 30-х перевелася на роботу в розташовану неподалік військову частину.
Там вона зустріла і свою долю-солдата Івана Коваленко. Він був лише на два роки старший за неї.
Молода сім’я переїхала жити в невеличке місто. У 1936-му в Олександри народився первісток – син Микола. Олександра Яківна народила чоловікові семеро дітей. Через рік після народження Миколи, Івану Михайловичу запропонували роботу на шпальному заводі.
Після закінчення війни з німцями чоловіка Олександри Яківни перекинули на війну з японцями, додому він повернувся тільки в 1946-му-голодні роки, суворий клімат. Але поступово життя налагоджувалося. На Центральній вулиці м. Новомосковська побудували великий будинок, завели господарство. Як би не була зайнята Олександра Яківна на роботі, у неї завжди знаходився час побалувати домашніх смачними пиріжками. На обіди і вечері постійно приходили гості. Пироги вона пекла тазами кожні два дні.
Доля послала цій тендітній жінці тяжкий хрест – вона рано овдовіла, а потім поховала і майже всіх своїх дітей, залишилася лише одна дочка – Валентина. Сьогодні у Олександри Яківни 16 онуків, 30 правнуків – найменша з них, Ксюша, народилася зовсім недавно, 25 лютого. Є навіть семеро праправнуків!
– Не дивлячись на те що бабуля нас ніжно любила, вона завжди була з нами сувора і привчала до праці,-згадують внуки і правнуки ювілярки. – Для неї город – це святе. А якщо хтось скаржився і говорив, що у нього щось болить, то баба Шура завжди відповідала, щиро дивуючись: «Ну і що, у мене теж болить. А знаєш, яке кращий засіб від хвороби? Покопати город, так що давай бери лопату і вправляйся – вся хвороба і вийде». Звичайно, сьогодні вік дає про себе знати, але ще рік тому бабуся поралася в городі.
– Всі мої родичі прожили довге життя, – зітхає винуватиця торжества, – і мама з татом, і сестри. Тільки самий молодий брат загинув на фронті.
Дай їй, Господи, довгих років життя та здоров’я!
