Рік тому я став татом вперше. Згадую собі телефонний дзвінок дружини. Вона схвильовано казала, що з нею у палаті. Я її заспокоїв і сказав, що все буде добре.
Коли Інна подзвонила до мене наступного дня. Вже у піднесеному настрої розповідала про свою сусідку по палаті. Виявилося, що вони ровесниці. Мали схожі діагнози, коли виношували дітей. Моя Інна мала кесарів розтин. Вагітність у неї проходила складно, кілька раз лежала на збереженні.
Жінка, яка була циганкою народила сама, але на сьомому місяці вагітності. Вона припускала, що передчасні роди могли початися тому, що вона важко працювала на городі. Якраз збирали урожай картоплі.
Флоріка розповіла, що це її четверта вагітність, але дітей, на жаль, не мала. Жодну вагітність вона не могла виносити та народити. А зараз за неї переживає весь її табір. Вони з чоловіком живуть у селі за шістдесят кілометрів звідси. Займаються сільським господарством. З цього і живуть. Коли люди домовляються телефоном за купівлю їхньої продукції, то спілкуються нормально, а от при зустрічі дивуються чи ми їх не обдуримо.
Розповідала Флоріка, що її батьки загинули в автокатастрофі. Вона у п’ять років залишилася сиротою. Чоловікові батьки взяли маленьку дівчинку у свою сім’ю, виховали. А коли їй виповнилося шістнадцять – одразу відгуляли весілля. Від тоді та живуть разом.
Через кілька днів Флоріку виписували із пологового. Такої зустрічі не бачив, напевне ніхто, хіба у фільмах. Табір циган зі співами та танцями зустрічали новонародженого з його мамою.
Ми з Інною зробили висновок. Що стереотипи потрібно рушити. Не всі цигани – погані. Серед них є хороші люди.
