В університеті я навчалася на відмінно, отримала червоний диплом і була впевнена, що швидко знайду роботу. Проте після випуску зрозуміла, що жарти про непотрібну вищу освіту – зовсім не жарти. Тож після року безперервних пошуків, вирішила їхати в іншу країну.
Рівень знання англійської мови у мене був високий, тож я склала спеціальний тест для роботи та подала документи. Уже через декілька тижнів мене зустрічала країна моєї мрії. Роботодавець був щасливий, що знайшов потрібного працівника, а я раділа такій неймовірній можливості.
Заробітна плата спочатку була невисока, але я все одно намагалася допомагати рідним та пересилала частину коштів. З часом кар’єра пішла вгору і, звичайно, мої перекази та батьківщину також зросли. Я змогла повністю оплачувати батькове лікування, а мати змогла нарешті вийти на пенсію.
З часом зі мною зв’язалася мамина сестра із проханням допомогти її дочці, тобто моїй двоюрідній сестрі, із навчанням. Раніше ми непогано спілкувалися, саме вони допомогли мені із виїздом закордон, тому була не проти. Я оплачувала житло, у якому проживала сестра під час навчання. До слова, вона мені ні разу особисто навіть не зателефонувала.
А потім понеслося: купи їм телефони, ноутбуки, а передай продукти, одяг. Справи моєї компанії переживали не найкращі часи, тому я повідомила, що більше допомагати сестрі не зможу, потрібно себе забезпечити та своїх батьків. Тим більше у моїх планах було придбання власної машини.
Знали б ви, що в той момент я почула від своїх родичів. Я усвідомила, що все наше спілкування зводилося до моїх грошей та їхніх потреб, – звичайний корисливий зв’язок.
Не знаю як тепер вони живуть та чи довчилася моя сестра, проте я розірвала з ними будь-який контакт. Можливо, тепер батьки слухають, яка у них жадібна дочка, але мені цього вони не розказують і я щаслива.
