Знаєте, я завжди захоплювалась людьми із високою самооцінкою, або тими, хто принаймні може зробити її видимість. Моя скромність та замкнутість часто заважала у житті, все, що я могла – дивитися зі сторони на успішне оточення, які не боялися показати себе.
Проте я нeнaвиділа людей, які нічого з себе не представляють, зате ніс задирають вище своєї голови. З такими стикалася ще зі шкільних років, – списують на контрольних роботах, а потім пишаються своїми балами, або поводять себе так, нібито всі все їм повинні: від однокласників до вчителів.
І ось у студентські роки нічого не змінилося. Була у мене одногрупниця, назвемо її Принцеса, оскільки саме так вона себе поводила. Лише «принцеса» зовсім не означає, що вона була ніжна, тендітна, розумна та ввічлива, як у казці, а саме вередлива, з короною на голові.
Не знаю, як так трапилося, але ми здружилися. До слова, Принцеса була дуже весела дівчина, ми круто проводили час, а на всі її «королівські» слова щодо своєї персони я перестала зважати. У Принцеси все було «найкраще» – бали, стиль одягу, макіяж, уміння фотографії та письма. Вона завжди потребувала похвали своєї персони, мені її було аж жаль. Можливо, це такий вияв синдрому «недолюбленої дитини».
До речі, щодо навчання, я не відставала від неї ні на каплю. Ми обоє отримували найвищі результати. І ось, нас разом відправили на одну з наукових конференцій, де ми повинні були представити свої дослідження та доповіді. Теми генерувались завчасно, тож ми не мали самостійного вибору.
У Принцеси випала тема, яку ми проходили на лекційних заняттях, а моя потребувала додаткового дослідження. Я зовсім не розчарувалася, оскільки мені було дуже цікаво підготувати цей матеріал. Думаю, не потрібно нагадувати, що одногрупниця уже задерла свій маленький носик.
Я захищала перша. Розпочинати конференцію дуже лячно. Звичайно, всі записи у мене були, я зробила чудову презентацію, тож доповіла якнайкраще. А тоді прийшов час Принцеси. Не знаю, що з нею трапилося, але вона навіть очей не підняла на професорів. Читала все з листочка, щось проговорюючи дуже тихо, собі під ніс.
Та коли вона завершила та повернулася на своє місце, я почула, що вона дуже задоволена собою, мов її презентація була чудова і говорила вона впевнено, хоч трохи нервувала. Звичайно, я погодилася, не переконувати ж її в іншому.
Результати оприлюднили через декілька днів. Я зайняла 1 місце, вона – жодне. Я безмежно собою пишалася, – це була моя перша перемога в університеті.
А знаєте, що я почула від Принцеси, яка вважалася моєю подругою? – «Та у тебе просто тема була цікавою, якби я її доповідала, також би перемогла». Жодної похвали, жодного привітання. Не розумію, що їй заважало підготувати свою доповідь на вищому рівні? Тим більше, її тему ми безпосередньо вивчали.
Ось так, Принцеса із короною на голові знову проявила свою сутність. Я вирішила, що не буду заважати їй у цьому і лише гордо усміхнулася у відповідь.
