Мені було уже 28. Я зустрічалася зі своїм чоловіком понад 5 років, перш ніж вийшла заміж. І то, мені здається, що якби не моя вагітність, пропозиції я б не дочекалася.
Всі мої подруги давно створили сім’ї, навіть дітей деякі народили, а я все була у дівках. Ну в мене були серйозні відносини із хлопцем, Вадимом, але заміж він не кликав. Постійно казав, що штамп у паспорті нічого не значить і не хочеться обтяжувати себе зобов’язаннями та обручками. Я його кохала, тому не сперечалися, навіщо псувати стосунки?
Та одного дня я побачила дві смужки на тесті. Щаслива поспішила до Вадима, розказати таку радісну новину. Сказати чесно, я не відчула очікуваної реакції від нього. Здається, він зовсім не був захоплений такими подіями. Робити уже було нічого, наші батьки наполягли на весіллі, – діти мають народитися у шлюбі.
За 2 місяці ми зіграли чудову церемонію. Тоді ж я дізналася, хто у нас буде. Двійня. Два неймовірні сини. Вадим був не готовим до такого, але ж змінити щось уже неможливо. Ми почали готуватися до народження наший дітей. Я із блиском в очах обирала голубенькі носочки, шапочки. Знайшла найкрасивіші ліжечко і коляску для малюків, – скоро у мене буде повноцінна сім’я.
Коли йшов уже 9 місяць, чоловік повідомив, що повинен терміново поїхати в інше місто, розібратися зі справами стосовно бізнесу, яким керував його батько. Я не могла заборонити йому, сказати, що він мені зараз дуже потрібний, – він все одно б мене не послухав.
Після його від’їзду, я більше Вадима не бачила. Спочатку ми навіть розмовляли відео дзвінками, листувалися. Коли народилися хлопчики, я повідомила його, вислала фотографію. А потім, Вадим зник. Навіть номер телефону змінив. Від спільних знайомих я дізналася, що у нього появилася нова пасія. Коханий забув і про мене, і про дітей. Зовсім скоро мені прийшло повідомлення про розлучення.
Не знаю як тепер жити і головне, – як у майбутньому сказати синам, де їхній батько.
