Я належу до таких людей, які зовсім не розуміють натяків Мені потрібно говорити усе прямо і бажано по декілька разів. Хочу розказати вам ситуацію, де моя дурість проявила себе повною мірою.
Здається, це був приблизно другий курс університету, я мала дуже добрі дружні стосунки з одногрупником, який міг бути потенційним хлопцем, у романтичному сенсі. Правда, нічого у нас не розвивалося, тому ми просто спілкувалися, як найкращі друзі. Якось одного осіннього вечора сиджу перед комп’ютером, у соціальних мережах поставила сумний статус, навіть уже не пам’ятаю, про що він був. І тут пише мені той самий одногрупник (його до речі звати Сергій), мовляв, що трапилося, можливо, він прийде до мене у гості, побалакаємо, вип’ємо чаю.
Насправді він дуже легкий на підйом друг, думаю, ну чому б і ні, нехай проходить. Поставила чайник, збігала у найближчий магазин по шоколадку та ще й взяла пляшечку вина, на всякий випадок. Приходить Сергій із червоною трояндою, мені аж спливло на думку: «Ого! Який джентльмен!» Сидимо у вітальні, п’ємо чай, починаємо спілкуватися. І десь за декілька годин ніби між справою звучить питання: «А як ти думаєш, а ми б могли зустрічатися, будувати романтичні стосунки, а не лише дружні?».
Я не знаю, чому це питання сприйняла як теоретичне: чи настрій був не той, або моя самооцінка була не на висоті у той вечір, але я абсолютно серйозно почала відповідати, що такий розвиток подій малоймовірний. Потім почала приводити недотепні аргументи за і проти наших стосунків.
Прийшовши на пари наступного дня, я розповіла про вчорашній вечір подругам. Вони одразу запитали, чи я зрозуміла, що він мені зустрічатися пропонував. І тоді то до мене почало все доходити. Ех, це ж треба не зрозуміти такого прозорого натяку. От міркую, можливо, варто знову підняти цю тему. Як думаєте?
