Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася під час моєї відпустки на морі. Разом із подругою ми відправилися в Одесу, провести останні дні літа, відпочиваючи. Андрій працював у той час офіціантом в одному з місцевих кафе, як виявилося, це був звичайний студентський літній підробіток. Та й мені самій було лише 19 років. Я стала постійною відвідувачкою того самого кафе. У нас швидко закрутився чудовий курортний роман. Спершу ми просто посміхалися один одному. Я дарувала йому загадкові погляди, а він мені милі записочки під час кожного мого візиту. Хотілося просто по-дитячому посміхатися, коли він водив мене на море вночі. Однак, очікувано, все тривало недовго. Та й наші стосунки ще не зміцніли, а вже треба було повертатися додому.
За іронією долі, ми ніколи з Андрієм не обговорювали нашу роботу, навчання та місце проживання, а через декілька тижнів зустрілися в столичному університеті, де я працювала бухгалтером, а хлопець навчався на останньому курсі. Ось так виявилося, що ми з одного міста і можемо з легкістю продовжувати наше романтичне спілкування.
Всього лише за рік ми встигли з’їхати під одним дахом та розписатися. Весілля було скромне, лише батьки та декілька найближчих друзів. Після закінчення університету, Андрій повідомив, що йому випав шанс поїхати на річне безплатне стажування в Америці, завдяки своїм академічним здобуткам. Звичайно, про відмову і мови не могло бути, тож я залишилася вдома і стала його чекати.
Перший місяць ми зідзвонювалися щодня, розмовляли телефоном та скайпом, розказували усе, що відбувалося з нами протягом дня, всі новини та плітки. Відстань практично не помічалася. Проте уже через один місяць наші стосунки почали холонули. Дійшло до того, що ми могли пару днів не розмовляти та не листуватися. Відповіді Андрія ставали все коротшими та відстороненими. У мене складалося враження, що мій чоловік почав забувати про мене, або зовсім знайшов собі там нове кохання.
Знаєте, я вирішила, що за своє щастя потрібно боротися і придбала квиток на літак до Андрія. Та все ж, на жаль, а, можливо, і до щастя, проговорилися йому про свій план при першому ж дзвінку до нього. У відповідь отримала мовчанку, а потім коханий сказав, що якщо мене не влаштовує таке життя і я хочу бути поряд із ним постійно, ми розлучаємося. Чесно, тоді дар мови у мене пропав.
Як вияснилося потім, Андрій не планував повертатися до України, адже в Америці його очікувало більше перспектив. Лише не зрозуміло, чому він не захотів приймати мене до себе. А я так хотіла розказати йому, що уже 3 місяць ношу його дитину під серцем.