Я завжди хотіла велику та міцну сім’ю. Мій батько п0kuнyв матір, коли мені було лише 5 років. Від того часу мрія про «принца на білому коні» та багато-багато дітей завжди була зі мною.
Насправді з віком моє бажання не змінилося, лише зростало. Напевно, як дівчинка, котра отримала недостатньо чоловічої уваги, я ще з підліткового віку завжди знаходила хлопця для таких собі стосунків.
Лише в університеті знайшовся, як здалося, той самий – «принц на білому коні». Його звати Андрій, навчався на моєму факультеті у паралельній групі, але познайомилися ми лише на 3 курсі. Не зважаючи на те, що він із дуже забезпеченої сім’ї, мене цікавило лише кохання та наші стосунки.
Зустрічалися ми понад 5 років, а Андрій все не робив пропозиції. Всі мої подруги уже вийшли заміж, а то і дітей народили, а я все у дівках. Це так було дивно, адже всі родичі та друзі пророчили мені дуже рано вступити у сімейне життя.
Одного дня до нас у гості завітала матір Андрія. Я намагалася показати всю свою хазяйновитість, тому вся квартира аж блищала від чистоти. Окрім того, наготувала цілий стіл закусок: запекла курятину, спекла торт, зробила декілька салатів. Під час того як я нарізала солодке до чаю, мимоволі підслухала розмову потенційної свекрухи та її сина.
– Я знаю, що ти її любиш, але не поспішай. Раптом вона не може мати дітей? Хіба тобі потрібна така дружина? Будеш все життя страждати! А чужих дітей я не потерплю!
Андрій із нею погоджувався. «Значить, потрібно просто завагітніти!» – спливло у моїй голові.
Через 2 місяці я дізналася, що очікую на дитину, – щастю не було меж. Але навіть після такої звістки коханий не поспішав з обручкою.
Коли матір Андрія прийшла привітати нас із радісними новинами, я вдала, що розмовляю телефоном у сусідній кімнаті та знову їх підслухала.
– Дівчина вона хороша, і дитина скоро буде, але ти подумай: з якої вона сім’ї? Що має? Ось так женить тебе на собі та половина майна її. У тебе квартира велика, бізнес, – прийдеться все дружині з дитиною віддати.
Я була шокована! Їй майно було дорожче за сім’ю! Як взагалі матір мого коханого могла таке подумати про мене?!
Тоді я вирішила сказати все прямо: або ми одружуємося, або я збираю речі та дитину він ніколи не побачить. Як думаєте, правильно я б вчинила?
