Я завагітніла у 16 років. Не скажу, що це було справжнє кохання, скоріше просто підліткове захоплення, яке принесло свої плоди. На іронією долі, хлопець мене п0кинув і я залишилася одна з дитиною. Батьки не зраділи такому перебігу подій, тож мені нічого було вдіяти, – забезпечувати себе і дитину я стала самостійно.
Спершу намагалася проживати із батьками в одній оселі, а коли дитині виповнилося 1.5 роки, зрозуміла, що продовжуватись більше так не може. Для того щоб отримати хоч якусь освіту, вступила до університету на заочне відділення та переїхала у гуртожиток, де мені виділили кімнату сімейного типу. Паралельно стала працювати у продуктовому та квітковому магазині, а дитину віддала у ясла.
На жаль, гідного чоловіка за життя я так і не зустріла, тож виростила свого синочка одна. Зараз йому уже 25 років: дорослий, красивий хлопець. Нещодавно одружився на прекрасній дівчині. А я, яка не зазнала радощів життя, нарешті змогла присвятити повністю час собі.
Через постійну економію, щоб придбати все необхідне для сина, я ніколи не подорожувала, не купувала дорогих речей, навіть салон краси не відвідувала, тож тепер дозволяю собі все, навіть волосся у червоний пофарбувала.
Зараз моя невістка не може зрозуміти моєї поведінки, сkapжиться всім, що свекруха несп0вна розуму, а я вважаю, що у 41 життя лише починається.
