Все життя я працювала, для того, щоб повністю забезпечити своїх дітей. Чоловіка у мене було, – ми р0злучилися, ще коли старшому синові було лише 8 років, а молодшій Соломійці – 3. Батьки мені також не могли допомагати, – батько роками був прuкуtuй до ліжка, потребував дорогого лікарства, тож навпаки, – я допомагала їм.
Економила на всьому, не могла дозволити собі жодної розкоші. Ні разу не була на морі, чи закордоном, адже мінімальна заробітна плата медичної сестри та ще й з двома дітьми такого не дозволяла. Зате син і дочка нічого не потребували: у них був новий одяг, завжди ситі. Я змогла обидвом дати вищу освіту, яку вони самі обрали.
На цей момент старший син уже одружився та живе самостійним життям, повністю забезпечує свою новостворену сім’ю, не потребуючи нічого. Що не скажеш про молодшу дочку.
Я вирішила, що на пенсії повністю присвячу час собі: зайнялася улюбленою справою, яка стала приносити додатковий заробіток, почала подорожувати, ходити у салони краси, різноманітні виставки, театри та галереї. Проте дочка щодня мені телефонує та потребує то фінансів, то з внуками посидіти. Від батьків мені залишилася квартира, яку я здаю студентам, завдяки чому і маю можливість витрачати гроші у своє задоволення, але на думку дочки, я мала житло віддати їй з чоловіком. Зараз вона ображена на мене, через мою постійну відмову їй.
Я ж вважаю, що моє «повинна» уже закінчилося. Як мати я зробила все, що могла для своїх дітей, тепер їхня черга піклуватися уже про своє потомство. Хіба не правильно? Адже так сильно хочеться, розслабитися, не думати про обов’язки, не обтяжувати себе побутовими питаннями, хоча б на старість просто відпочити.