Всім привіт, мене звати Вероніка. Я щаслива та заміжня уже понад 10 років. Проте сьогодні хочу вам розказати, як вперше зустрілися зі своїм майбутнім чоловіком. Історія насправді уже весела і цікава, адже ми познайомилися в інтернеті у той момент, коли проживали у зовсім різних країнах.
Андрій першим мені написав, мовляв, також обожнюю групу, з концерту якої я виставила фото у соціальних мережах. Так слово за слово і почалося наше листування. Воно тривало довго, приблизно пів року, перш ніж чоловік запропонував зустрітися. Залишалися лише проблема у тому, що я жила в Україні, а він у Німеччині. Ні про що конкретно не домовляюсь, я вирішила, що зроблю йому сюрприз, адже уже знала точну адресу його проживання (спілкувалися на ту тему). Зібрала речі, купила квитки та вилетіла найближчим рейсом.
Ось за один день я стояла на порозі його дому та радісна стукала у двері, – мені ніхто не відповів. Коли стала писати Андрію, – не відписував. Я відчувала себе покинутою, самотньою у великому та незнайомому місті (пощастило лише, що знала німецьку мову і могла спокійно спілкуватися з людьми). У мене вже склалося враження, що мій потенційний чоловік дав мені неправильну адресу, коли я запитувала про це.
Тоді прийшлося йти у найближчий готель. Я вже почала шукати квитки назад, коли з’явився на зв’язку Андрій. А тепер увага: виявляється у той момент, коли мені спливло зробити йому сюрприз, він уже зібрав речі до України. І ось тоді, сидячи у готельному номері я отримала фотографію Андрія поряд із моїм домом.
Дочекавшись повернення чоловіка у Німеччину, – ми зустрілися і більше ніколи не розлучались із того моменту. До тепер живу в іншій країні щаслива та закохана. Андрій полюбляє пригадувати той випадок, такий смішній і що жахає одночасно. От як би ви себе почували, опинившись на моєму місці у незнайомій країні?
