-Я несподівано для себе почув її голосну розмову. Неочікувано повернувся з відрядження, затримався біля дверей і почув, як Маргарита з кимось мене обговорює. Це було дуже зневажливо,- пожалівся 65 річний Тимофій Семенович.
Маргарита – секретар-референт Тимофія Семеновича. Вона вже понад десять років працює в нього особистим помічником. Сам чоловік – директор великої медичної кампанії, тому вимоги до працівників тут дуже високі. Потрібно бути не тільки гарно освіченою, але й стресостійкою, енергійною та саме головне, порядною людиною.
Тимофій Семенович дуже довіряв Маргариті. Вона допомагала також всій його родині – купувала квитки, бронювала готелі, друкувала документи.
Коли керівник хворів – слідкувала, що б він вчасно приймав ліки. Що казати, Маргарита була довіреною особою.
– А з ким вона розмовляла в приймальні? Чи може, то була телефонна бесіда?
– Та з бухгалтершею теревенели. Вона впевнена була, що я сьогодні не повернусь, чи то розслабилася, чи то була звична поведінку у мою відсутність.
Що казати, в той ранок Тимофій Семенович багато чого малоприємного про себе дізнався. Маргарита показала себе з поганого боку.
– Це тиран, а не керівник. Постійно прискіпується, з розуму вже виживає старий. Працює до ночі, мене затримує допізна, а зарплатню не підвищує. Постійно якісь дієти, стоматологи, фітнес зали. Задовбав!
Директор, звичайно, був ошелешений, бо він, навіть, думки не міг припустити, що Марго чимось не вдоволена. Він завжди допомагав їй, відправляв дітей і в санаторій, і в табір. Дружина їй з подорожей подаруночки привозила. Та й зарплата, на погляд керівника, була достойна.
Секретарка завжди була люб’язна, ввічлива, а позаочі розносила брудні плітки та зневажала його.
– Я її завжди хвалив, виписував річні премії, відпускав коли потрібно було,- жалівся Тимофій Семенович.
– І вона ні разу чимось не викрила себе?
– Та ні. Вона ж так довго працює, а ти ж знаєш, що я не потерплю не порядних людей, тим паче в своєму близькому оточенні. Я завжди був впевнений в ній. У Марго все було чітко, всі питання трималися під контролем. Я міг покластися на неї в будь-якій ситуації.
Коли Тимофій Семенович в той ранок неочікувано зайшов до приймальні, Маргарита зніяковіла, опустила очі долі, а бухгалтерка вилетіла немов куля з кабінету.
– Ти сказав їй, що тобі все відомо? – спитав я.
– Поки що ні. Ще трохи поспостерігаю за нею. Буду звільняти, вже кадровичка шукає заміну. Питання складне, бо потрібно нам з нею розлучитися миром, вона все ж таки багатенько знає, і як з’ясувалося має брудний рот та довгий язик.
– Так, ти правий, друже.
– Але робітник вона хороший, ех… Чи може всі вони однакові…
Як вчинити керівнику? Довіри вже немає, та й така поведінка підлеглої не припустима. Гадаю,Тимофій Семенович прийме правильне рішення.
