Я рано «вилетіла» із сімейного гнізда. Коли мені було 14 років, разом із батьками було вирішено про моє навчання в іншому місті. Так мені вдалося вступити спершу до медичного коледжу, а потім до університету за 500 км від рідної домівки.
Звичайно, я сильно відрізнялася самостійністю від своїх ровесників: сама жила у гуртожитку, ходила за покупками, платила за навчання, не кажучи про приготування їжі. У мене уже навіть не вкладалося у голові, як це, коли батьки самі записують до лікаря чи допомагають із оформленням документів.
На 3 курсі університету, під час однієї із студентських вечірок, я познайомилася із Тарасом. З вигляду красивий хлопець, високий, ввічливий, стильно одягнений. Ми стали зустрічатися, а оскільки до того часу мої батьки уже встигли придбати мені власну квартиру, через два тижні він переїхав до мене на постійне проживання. Тарас став мені найріднішою людиною у чужому місті, моєю опорою та підтримкою.
Через місяць нашого спільного перебування в одному домі, коханий вирішив познайомити мене із своїми батьками. Я дуже переймалася, це був мій перший такий досвід. Одягнулася якомога інтелігентніше, сама спекла торт і відправилася з Тарасом у гості до потенційної свекрухи.
Спершу вона здалася мені дуже милою та привітною жінкою, проте після десятків питань про те, як харчується її синочок, чи тепло він одягається, а чи добре прибираю в оселі, чи смачно і достатньо готую, я більше так не вважала. Це була типова представниця «вічних мамусь». А головне Тарас їй підтакував та відповідав на її лестощі. Кульмінацією вечора стала каструля борщу та теплі в’язані носочки, які гордо вручила мені мати мого хлопця: «аби синочок був ситий та у теплі».
Після тієї зустрічі свекруха стала сама навідуватись до нас, іноді навіть без попередження. Перевіряла чистоту у моїй квартирі, переставляла речі, мовляв, так краще буде для моєї ж зручності. На всі мої скарги, Тарас не зважав, не хотів перечити матері та ображати її, все-таки він єдина дитина у сім’ї. Хіба можна бути таким несамостійним? Можливо, від ейфорії закоханості на початку наших відносин я не помічала такого його тісного зв’язку із матір’ю.
Розуміння, що більше так тривати не може і зворотного шляху немає прийшло, коли Тарас сказав, що разом з нами у романтичну подорож поїде і його матір, а то вона надто переймається за нього. Не хочеться мені виходити заміж за «маминого синочка», але й просто так відпустити його не можу. Що мені робити?