Я ніколи не міряла про сім’ю точніше це ніколи не було для мене першочерговим. В мене був чоловік з яким ми прожили в цивільному шлюбі близько п’яти років. Але щасливим я б не могла його назвати. Ми були з різних світів, тому розлучилися.
Жінки колеги часто питали: коли я буду вагітніти, де діти, кого хочеш більше хлопчика чи дівчинку. Я ніколи не відповідала на ці питання, адже сама не знала відповіді на них. Але я не знала, що в один момент моє життя різко зміниться.
Одного разу я завітала до брата на роботу він завжди був повною протилежністю мені. Він працював дитячим лікарем. Саме у цей час в його відділенні лікувалась дівчинка яку звали Злата. Побачивши її в мене виникли почуття яких не було раніше. Вона була чудовою дитиною і випромінювала щастя. Брат повідомив мені що від неї відмовились батьки, а вона проживає в місцевому сиротинці.
Я не могла викинути Злату з голови. Одразу ж на наступний день я купила для дівчинки солодощів, іграшок, дещо з одягу. Вона була безмежно рада і ми чудово поладнали. Я навідувала її майже щодня поки вона не одужала.
Я щиро полюбила маленьку і не могла зрозуміти як її могли залишити батьки. Порадившись з братом я вирішила вдочерити Злату. Ми довго збирали необхідні папери.
Врешті решт настав цей день коли я мала забрати дівчинку. Ми обоє були безмежно раді. Златі виповнюється 17 років. Вона вирішила піти по стопах мого брата. А я одружилася вдруге. Він зміг стати батьком для Злати -тепер вже нашої спільної дитини.
