Я зустріла на своєму шляху хорошого хлопця, в той час коли ми зустрічалися мені було вісімнадцять, а йому сімнадцять років. Павло, так звали мого коханого, вчився ще в школі, а я на першому курсі юридичного факультету. Познайомила нас моя найкраща подруга Марія. Я сказала їй як він мені подобається і вона вирішила нас звести. Одразу ж після знайомства ми почали зустрічатися. Паша був дуже вихованим, культурним, постійно робив мені компліменти, дарував подарунки. Я була рада, що зустріла його і водночас розуміла, що закохуюся в цю людину. Йшов час, я вчилася, приїжджала додому, бо університет знаходився в іншому місті. Одразу ж після приїзду обов’язково зустрічалася з Павликом. Ми постійно були разом. І так наша казка тривала рівно півроку, після того я дізналася, що вагітна. Мені було складно в це повірити, але вже як сталося, так сталося. Про цю подію дізналася моя мама, вона була дуже проти народження дитини. Казала, що я повинна ще вчитися, куди мені няньчити, наголошувала на тому, щоб я робила аб0рт. Не знаю чому вона так вирішила, можливо тому, що в неї не було підтримки з боку батька. Вони ро4лучилися, коли я була ще в дев’ятому класі. Він просто зради8 мамі й вона його 8игнала. Так от вона категорично була налаштована на те, щоб я позба8илася дитини і ще й до того казала нічого не говорити татові.
Мені було дуже образливо в той момент. Павло казав, щоб я зберегла вагітність і ми будемо виховувати нашого синочка чи донечку. Та й від батька не вдалося приховати те, що я чекаю малюка, він мене підтримав також і казав народжувати. Нарешті хоч одна рідна людина мені допомогла. Я збережу вагітність. Матуся моя вже змирилася з тим, що я так рано виходжу заміж і що чоловік такий молодий, але іншого не було. Ми вирішили з моїм майбутнім мужчиною робити весілля. Я завжди мріяла про красиве плаття, гарний весільний кортеж, про багато гостей і великий ресторан. Ну так, як і кожна дівчина мріє про таке. Мої батьки і Паші погодилися нам зробити це свято й оплатити. Бо ви ж розумієте ні я, ні мій обранець не мали роботи, тому самим нам було дуже важко це все організувати. Хоч мама моя з татом не були разом, але весіллям займалися спільно. Всі поїздки, замовлення, вибір ресторану, плаття, місця для вінчання матуся з татусем обирали зі мною. А всіма решту справами займалися Павло і його батьки. Підготовка до весілля тривала недовго, ми спеціально обрали таку дату, щоб швидше все відсвяткувати, адже мій животик ріс щодня. А я не хотіла, щоб було видно у весільному платті те, що я вагітна. Хоч і про це знали всі. Залишилися останні штрихи, як то кажуть, ми з мамою обрали фотографа для нашого свята. Тато замовив музикантів. І ось наступив цей найщасливіший день у моєму житті.
Мамуся була трохи проти, щоб батько був на весіллі, адже вони разом не жили. Танець батьків, благословення і всякі такі моменти вони повинні були робити разом. Але я вмовила її не переживати і розслабитися казала, що все, що вона робить, то це тільки для себе і для мене. Та й тата я не могла не запросити, він допомагав мені у всьому, я з ним і не сварилася дуже сильно його любила і поважала. Одним словом, весілля пройшло у нас на ура, прийшли всі гості яких ми запрошували, батьки відіграли свою роль сповна. Мій дідусь приготував для мене дуже круте привітання, якщо чесно, то аж розплакалася. Навіть не очікувала, що весілля буде настільки драйвовим і веселим.
Ми з Пашею вирішили зняти собі квартиру і йти жити окремо від усіх. Грошима на перших порах нам допомагали батьки. Потім коли чоловіку виповнилося вісімнадцять він знайшов роботу. У нас народилася прекрасна донечка. Назвали її Олею. Чомусь дуже нам подобалося це ім’я. Жили прекрасно, майже ніколи не сварилися. Єдине, що мене постійно турбувало – це мамине здоров’я. Щось останнім часом вона дуже часто почала хворіти. Мій старший брат поїхав вчитися у Польщу. Я також переїхала, тому вона залишилася жити сама. Після розлучення з батьком у неї нікого не було. Так от одного разу я прийшла провідати матір, дивлюся, а вона просто лежить на землі. Я подумала, що їй стало просто погано. Швидко почала приводити до тями і викликала швидку допомогу. Виявилося, що потрібно робити операцію. Вона була доровартісною й небезпечною. Лікар сказав, що при такому втручанню може бути сильна крововтрата. Але іншого виходу у нас не було і ми погодилися. В той день коли маму оперували я дуже сильно молилася, але, на жаль, слова лікаря здійснилися. Найрідніша людина для мене втратила багато крові і потрібен був негайно донор. Ми нікого не могли знайти, аж поки я не згадала, що у мого батька саме така група. Негайно подзвонила йому і він приїхав. Як же він тоді допоміг, вийшло так, що по суті він врятував мамі життя. Зараз у нас все добре, батьки мої після того випадку знову почали жити разом, тепер бавлять внучку. От як інколи біда може зблизити людей. Звичайно, що краще б такого не було, але у нас сталося так і я рада, що тепер ми всі одна велика сім’я.