Нещодавно я сиділа в кафе. Зустрілася зі своєю давньою подругою. І за сусіднім столиком дуже голосно розмовляли жінка і чоловік, я так зрозуміла, що це було подружжя. Так що ми з Іриною, так звали приятельку, все чули. А тема суперечки у них була про немовлят. От і дамочка каже, що дитина, коли вже починає ходити дуже необережна, тому не можна залишати малюка і кудись відходити навіть на одну хвилинку. А чоловік їй у відповідь:
– Та це все неправда, що ти таке несеш. Ти хіба більше себе нав’язуєш поганими думками, аніж є насправді. Мовляв весь цей догляд за дітьми, то легшої праці немає. Казав, що жінки сидять вдома і нічого взагалі не роблять, а тільки перебільшують і жаліються, що завжди дуже втомлені. А потім почав говорити, що якщо б мав можливість вийти в декрет, то із задоволенням це зробив. Так краще, аніж кожного ранку прокидатися, йти на роботу, вислуховувати чиїсь вказівки.
З цієї розмови я також зрозуміла, що у подружжя є діти. А чоловік цієї жінки просто не розуміє як насправді важко доглядати за ними і робити все так, щоб їм було добре. Бо є такі ситуації, коли реально думаєш, що скоро зійдеш з розуму. Наприклад, коли малюк чіпає всі зайві предмети, такі як ніж, бо є такий вік, що вже дуже все цікаво цим маленьким непосидам. Або ж відкривають вікна і можуть випасти, а скільки таких різних випадків траплялося. А ще є, коли дитина може взяти зайвий предмет до рота і просто проковтнути. Тому мужчина явно не розумів про, що він говорить і навіть, коли все добре з дитиною і вона спить, все одно наодинці дітей не можна залишати, ні в якому разі.
От і подружжя в одну хвилину притихли й перестали сперечатися, напевне, він зрозумів, що це буде без змісту. Потім через деякий час жінка пішла додому. А чоловік зустрівся у тому ж кафе зі своїм товаришем, я так зрозуміла, і почав іншу дискусію, яку було теж чути до нашого з Іриною столика. Почалася тема як вберегти себе і своє здоров’я. Казав, як одного разу потрапив у лікарню. Жалівся, що не мав з ким поспілкуватися, друзів і родичів до нього в палату не пускали, бо був період карантину. От і чолов’яга розповідав:
– Мені важко було перетерпіти ці два тижні на лікарняному ліжку, я вже не міг, не було ні спілкування, ні нормальної їжі. Ці лікарі мене вже дістали кожного дня все одне і те саме. Потім він розповів, що його відпустили додому, але поки ще не можна було нікуди виходити. Чоловіку доводилося сидіти вдома з дружиною і дітьми, та й ще працювати дистанційно. Він скаржився на те, що вдома краще ніж у лікарні, але дуже хотів більшого спокою і щоб його ніхто не чіпав. От я собі думаю, невже людина не розуміла, що жінкам реально важко відсидіти той декретний час і бути постійно в рутині господарства. Сам, коли сидів вдома, не зрозумів ще цього. От такий у чоловіка погляд на життя.
