У нас з дружиною є донечка Тетянка. Їй уже скоро 3 рочки. Вона росте звичайною дівчинкою, але є деякі особливості поведінки. Туся наша дуже вразлива, не посидюча. Так, ми постійно приділяєм їй увагу, вона відвідує спеціалістів, які корегують її поведінку. Але при цьому, вона дуже здібна дівчинка, рано почала рахувати, добре розмовляє, вчить вірші напам’ять. Можна, звичайно, почати перераховувати діагнози, але ж ми з дружиною, вважаємо її цілком здоровою і розумною. А крики та істерики – переросте.
У дружини є брат Макар. На нашому весіллі його не було, він був на той час за кордоном і нам не довелося познайомитися. Вони з дружиною виявили бажання відвідати сестру, як то кажуть, породичатися. Планували погостити місяць.
Коли Макар з дружиною та дітьми завітали до нас, неозброєним оком було видно, що вони відносяться до нашої Тетянки з упередженістю. Мовляв їхні діти розумні та не за віком розвинені, здорові, а з донькою нашою проблеми.
Ми повинні були втручатися в ігри та розмови дітей, коли вони почали обзивати Таню, дражнити її дур0чкою та насміхатися. Ясна річ, я це зупинив. На що Макар сказав, що ж ви хотіли, ваша дитина явно неповноцінна, нехай звикає до такого ставлення. Ми з дружиною було у розпачі.
Я запропонував Макару з родиною переселитися в готель за наш рахунок. Наступного дня мені зателефонувала теща. Я напружився, але вона завжди добре ставилася до мене, як до зятя, та і Танюшу нашу дуже любила.
Я вимушений був розповісти їй як все було, незважаючи, на те, що скаржився на її рідного сина. Але моя теща мудра та досвічена жінка. Вона сказала, що нікому не дозволить називати її улюблену онуку неповноцінною та інвалідом, навіть рідному сину.
І раз така справа, то вона відправить мою дружину та Таню в санаторій, бо ж дитина потребує лікування.
