Як я, будучи старим та самотнім дідом, вирішив згадати хоббі своєї молодості

Зараз мені вже за п’ятдесят, живу в тихенькому селі. Хоча до мене і приїжджають внуки, родичі та старі друзі, проте самотність все одно дає про себе знати.

 

Нещодавно я прибирав склад, де береглось багато пам’ятних речей і натрапив на мій альбом для малювання, де було чимало хороших робіт.

 

Я почав згадувати свою любов до творчості. Мабуть, я чи не щодня практикував свої навички. Починалось усе просто з рослинок та тваринок й згодом перейшло в академічні рисунки, портрети та живопис.

 

Отак старенький дідусь і вирішив згадати свої уміння та вирішив скористатись можливістю, пішовши у поле, де працювало багато знайомих, намалювати пейзаж.

 

Реакція знайомих, що працювали у полі та інших прохожих:

 

Я прийшов, розклав усе необхідне і почав творити. Натхнення з’являлось поступово і з часом дідусь зовсім втратив час як сидів там.

 

Прохожі підходили та й цікавились таким моїм неординарним проведення часу в полі. Моя сусідка була захоплена процесом, не відводячи зору, спостерігала за процесом. Вона все розпитувала як я це роблю, а я і не знав що відповісти, бо робив усе механічно, не задумуючись.

 

Повз мене не пройшов і старий дід Василь, якому завжди усе не подобалось. Моє заняття він назвав божевіллям, розпитуючи чи не потрібна мені допомога, якщо я займаюсь дитячими забавками. Я промовчав, бо не хотів розпалювати конфлікт, але було неприємно почути таке.

 

Мені сподобалось малювати й домалювавши перший пейзаж, я вирішив піти, бо вже темніло і треба було годувати свого собаку і йти спати. Завтра я обов’язково продовжу.

 

Спогади із моєї молодості:

 

Не розумію чому Василь назвав це дитячими забавками. Це ж зовсім не так. Я пам’ятаю як у дитинстві моя мати дуже гарно малювала і заробляла цим нам на життя.

 

Щоранку я бачив як вона наполегливо працювала. У її арсеналі було багато моїх портретів, пейзажів, ілюстрацій до різних дитячих книг. Які приносили найбільший прибуток. Мама постійно скаржилась на біль у спині через те, що постійно сиділа за своїм робочим столом.

 

Якось ми їздили з великими клітчастими сумками на електричках у місто, щоб зробити там виставку і заробити гроші. До речі перші наші зароблені гроші ми витратили, купивши нам по палці ковбаси із хлібом, що ми з’їли їдучи додому назад.

 

Ми вирішили здійснити мою маленьку мрію. Ковбаса була дуже дорогою і її виявилось мало, бо була з-за кордону. Це були наші незабутні спогади, тоді ми ще довго сміялись з кумедного продавця, який запевняв, що усі відомі артисти того часу мріють поласувати цією смакотою.

 

Тому малюючи, я можу згадати ті щасливі миті мого дитинства і байдуже, що говоритимуть інші.