Я познайомився зі своєю майбутньою дружиною зовсім випадково. Щоранку я виходжу на пробіжку зі своїм собакою до місцевого парку, а вона в той день була там на вело прогулянці. За іронією долі вона не замітила мене, а я її. Ми зіткнулися, – вона разом із велосипедом опинилася зверху на мені.
У мене виявився перелом руки, а вона, на щастя, відбулася лише переляком. Марина допомогла доїхати мені до травмпункту, а потім і додому. Так ми і познайомилися.
Уже через півроку я зробив їй пропозицію і ми розпочали своє спільне життя в одній квартирі. Марина була єдиною донькою у сім’ї, до того ж батька давно уже немає, тож її мати часто навідувалась до нас, дзвонила та переймалася за Марину. Я прекрасно розумів свою тещу, і не надавав цьому значення.
Все змінилося, коли ми зіграли весілля. Першим дзвіночком стало те, що мама Ірина, так я називав тещу, поїхала з нами у весільну подорож. Звичайно, вона жила в окремому готельному номері, але протягом дня була з нами. «Їй же самотньо, нехай побуде з нами, світ подивитися. Я єдина її опора і розрада» – казала мені дружина. І я погоджувався, не виганяти ж тещу.
Другий дзвіночок пролунав, коли ми повернулися з весільної подорожі і я побачив валізи у нас в квартирі. Виявляється, перед нашим від’їздом Марина перевезла мамині речі у нашу квартиру, щоб тій не було самотньо. Я не знав, як на це реагувати: не хотілося б жити з тещею під одним дахом. Марина все життя жила з матір’ю, тому на деякий час я погодився.
І третій дзвіночок не змусив себе довго чекати. Я з Мариною розпочали робити ремонт у новій квартирі: кухня, спальня, а головне дитяча кімната, на майбутнє. Кожна наша суперечка супроводжувалася докором тещі про те, що жінка дома господиня і їй вирішувати, який буде колір шпалер і килима.
Потік претензій у мій бік ставав нескінченним і досяг максимального рівня, коли Марина дізналася, що вагітна. Тож недовго думаючи, я зібрав речі своєї тещі і перевіз назад до її дому. На диво, Марина не стала мені суперечити, напевно, зрозуміла, що найкраще жити окремо від матері, із власними правилами у домі.
А до мами Ірини ми навідуємося щовихідних, скоро привеземо їх першого онука.
