Як я завагітніла ще в студентські роки і змогла впоратися з усіма стражда4нями, які навалилися на мої плечі.

Історія про те як я не впала у від4ай і змогла виховати свого синочка практично сама. Я жила з батьками у селі, а як знаєте тут треба багато працювати. Мама з татом все життя займалися вирощуванням овочів і фруктів. Тримали власну теплицю і продавали звідти плоди. Це і був такий собі сімейний бізнес, який приносив непоганий прибуток. Ми з сестрою Катею повинні були допомагати батькам у всьому. Пам’ятаю сильно трудилися, а особливо я. Треба було крім того, щоб позбирати урожай, їхати ще на наш місцевий ринок і продавати це все. Інколи так втомлювалася, що не хотіла зовсім нічого. Все своє дитинство я провела в роботі і у вічній 8томленості. Ще коли Катюшу жаліли, то на мене навіть ніхто уваги не звертав. Мама казала завжди:- Ти працюй, це знадобиться в житті, бачиш ми з татом досягли чогось і ти так повинна. Я прекрасно розуміла слова матусі, але надалі залишатися у селі я зовсім не мала бажання, тому вирішила виїхати у місто.

Коли мені виповнилося сімнадцять, закінчила школу. Тоді й надумала остаточно покинути рідну домівку і йти вчитися в університет. Я крім того, що постійно допомагала батькам ще й непогано вчилася, тому отримати освіту для мене не було жодних проблем. Обрала медичний. Я дуже мріяла стати лікарем. Щоправда, саме яким на той час ще не знала. Прийшов момент, коли потрібно було складати перший іспит, і якби ви знали як це важко щось починати, коли немає жодної підтримки. Батько казав:- Та який з тебе лікар, хто тебе візьме на роботу, будеш працювати хіба звичайною санітаркою за копійки. В день, коли я мала їхати в університет навіть ніхто не прокинувся мене проводити і побажати удачі. Тому подумала немає підтримки, ну й залишатися я тут більше не хочу і не буду. Мені ще дуже пощастило, що у місті де я хотіла вчитися жила моя бабуся. Вона знала, що я буду жити в неї, але мамі з татом про це не казала. Так от я зібрала всі речі, приїхала до бабці і сказала, що залишуся. Я вступила, все склалося так як і хотіла. Перший курс нові знайомства, нові друзі все було так, як я і мріяла.

Кожного дня я ходила на пари, не пропускала, хотіла дуже вчитися, жила у бабусі. Вона час від часу хворіла, але в один момент сталося так, що їй ставало дедалі гірше. Пенсії вистачало хіба на ліки, а моєї стипендії ледь на їжу, тому я вирішила влаштуватися на роботу, щоб підробити. Вийшло знайти таку зайнятість як я і хотіла. Було вільне місце офіціанта у кафе, поблизу мого навчального закладу. Рано я завжди відвідувала лекції, а ввечері працювала. Так ми й жили. Поки одного прекрасного дня я не познайомилася із мужчиною. Він був старший від мене на десять років. Сподобався, у нас все закрутилося, неначе в казці. Він дарував мені квіти, запрошував на побачення, я закохалася. І невдовзі дізналася, що чекаю дитину. Євген, так звали мого обранця, дуже зрадів. Ми вирішили з’їхати від бабусі в окрему квартиру і чекати народження дитини. Я взяла академ відпустку і насолоджувалася вагітністю. Повідомила про це батькам, вони навіть і слухати не хотіли про дитину, казали робити аборт. Але бабуся і коханий підтримали мене, мовляв, що все буде добре. Ой добре, якби ж я знала, що мене чекає далі. Якось коханий їхав на роботу і потрапив у жахливу аварію. Так, він загинув. Як же мені було тоді важко. Якби не підтримка моєї бабусечки, я б не знаю чи витримала. Невдовзі у мене народився синочок. Я довчилася, бабця допомогла мені у вихованні дитини. Зараз Арсену, так звати мого сина, вісім років, ми живемо в любові і радості. Я сама забезпечую бабусю і синочка. І кожного разу чую від неї ці милі слова:- Як же я тобою пишаюся, внученько. Я рада, що ти не здалася і все так вийшло.

 

 

Оцініть статтю
Як я завагітніла ще в студентські роки і змогла впоратися з усіма стражда4нями, які навалилися на мої плечі.