Діло було через місяць після весілля, ми з чоловіком приїхали з подорожі та вирішили пожити деякий час у його батьків. До цього моменту зі Світланою Василівною я спілкувалася дуже добре. У нас були милі та дружні відносини. Принаймні, мені так здавалося.
Приїхавши з моря, найкраща подруга запросила мене на день народження, так званий дівич-вечір. Я пояснила це чоловіку і домовилась, що прийду до дванадцятої години ночі. Проте, коли я збиралася на вечірку у нас зі Світланою Василівною виникла неприємна розмова.
-Куди ти це збираєшся? – запитала роздратовано свекруха.
-До подруги на день народження. Надіюсь все пройде чудово.
– Ось це тільки заміж вискочила, а гуляти не перестала. І як таких світ носить… Тобі не соромно перед моїм сином, що він працює, старається, а ти по гульках розходжуєш… – з огидною посмішкою сказала свекруха.
– Я до вашого відома теж працюю, але у мене ще 3 дні відпустки. І я не вважаю, що день народження подруги, де будуть одні дівчата це гульки. Я ж розписалася з вашим сином, а не з вами. І домовлятися мені за це з ним.
– Будеш просторікувати, то вилетиш прямо зараз. Зрозуміла?
Я була ошелешена такою розмовою з людиною, що 3 роки була мені, як рідна мама. Я нікуди не пішла, але коли розповіла чоловіку про нашу розмову, ми одразу зібрали речі та з’їхали на орендовану квартиру. З того моменту Світлані Василівні я не розповідаю нічого та стараюсь уникати з нею зустрічі.
