Це було у прохолодному грудні. Побачив дуже гарну дівчину на зупинці й подумав, було б не класно познайомитися з нею. Сіли ми з нею в один автобус і тут я сказав собі: якщо вона вийде на моїй зупинці, я обов’язково заговорю до неї. Поки їхали, я не міг відірвати від неї погляд. Коли я вийшов з автобуса, то одразу почав оглядатися, чи ба не вийшла вона. На мій подив дівчина стояла поряд зі мною.
Звичайно, що слово своє треба тримати, тому наздогнав її, адже дівчина встигла відійти, і ледве видавивши слова, запитав чи можна з нею познайомитися. Тут сталася зовсім неочікувана річ: вона витягає навушники й перепитує, що я сказав, оскільки нічого не почула. Звичайно, у мене одразу став ком у горлі, вдруге заговорити я б не зміг. Вона без емоцій і зовсім безневинно каже мені: «Ви що п’яний?».
Язик мій ворог, й у відповідь питаю: «А з Вами тільки п’яні знайомляться?» Вона посміхнувшись, каже мені своє ім’я. Як пізніше з’ясувалося, їй потрібно було проїхати ще одну зупинку, але вона, незрозуміло навіщо, вирішила вийти на попередій. Так і зав’язалися наші стосунки.
Через декілька років ми одружилися. Спершу наше подружнє життя було схоже на казку. А потім я дізнався, що Руслана час від часу проводить вечора зі своїм колишнім. Ви скажете, що я зовсім дурень, адже нічого їй не казав, не докоряв, не зчиняв скандали, просто змирився. Напевно, все тому, що був впевнений – все буде добре, вона обов’язково повернеться до мене. Так все і трапилося, за кілька місяців той чоловік зник, Руслана знову стала проводити час лише зі мною.
А потім кохана повідомила, що чекає на дитину. Ви б бачили, які ми були щасливі. Я завжди мріяв про синочка, або донечку, – не важливо. Була лише одна перешкода, – я не можу мати дітей. Про це ніколи й нікому не розказував.
Від тих подій пройшло 15 років. Я виховував Андрійка, немовби рідного сина, а дружина так і не дізналася, що я про все знаю, у тому числі від кого насправді ця дитина. Можливо, якби не зрада Руслани, мені б не випав шанс почути слово «тато».
