Після роботи вирішила зайти в магазин і купити дітям чогось солоденького. Давно вже обіцяла їм гостинців “від зайчика”, а ж ось нарешті дали й аванс. Зайшла й остовпіла. Черга була величезна…Напередодні новорічних свят закупляються. Взяла все необхідне і пішла очікувати свою чергу в довжелезному натовпі. Переді мною стояли дві негритянки.
В нашому місті проживає багато національностей, оскільки тут знаходиться один з найкращих медичних університетів України. Дівчата про щось розмовляли…Спочатку я не хотіла підслуховувати, але згодом не помітила, як сама встрягла в їхню розмову. Те, що я почула, мене дуже здивувало.
Іноземки розмовляли українською мовою, але так чисто, що більшість наших громадян таких слів не знають…Мене це вразило до глибини душі…
— Перепрошую, ви так ідеально володієте українською мовою…Мене це дивує.
— А що тут дивного? — посміхнулась одна з дівчат, — Ми проживаємо зараз тут, і поважаємо вашу країну, це наш обов’язок!
Після цих слів я ще більше розчулилася…Це приклад для багатьох наших “громадян”.
