В мене є тітка, яка майже тридцять років прожила в Канаді. Переїхала вона туди ще в часи дев’яностих. Останній раз в живу бачила її, коли мені було дванадцять. Потім тільки на фото й по відеозв’язку. Чекала на приїзд тітки вся родина!
Приїхала вона зі своїм чоловіком та донькою. Чоловік був корінним жителем Канади. Він бував закордоном лише раз, а в наші краї й ніколи не літав. Те, що сказав чоловік тітки про Україну мене дуже здивувало!
Він був приголомшений людьми. Йому всі тут здалися дуже добрими та чуйними. В аеропорту їм допоміг з валізами якийсь чоловік, навіть сам викликав таксі. А з яким захопленням він розповідав про українську кухню! Тітка часто вдома у себе готувала національні страви, і тепер вони улюблені для її чоловіка.
Ще він розповідав, як йому сподобався Львів. Тітчин чоловік не бачив настільки красивих та атмосферних міст. Але й не дивно, бо Львів — це серце України.