За 30 років я так і не подружилася із сусідкою

Коли я лише з сім’єю переїхали на нову квартиру, я одразу хотіла подружитися із сусідами. За стінкою жила жінка з чоловіком та малим сином. Я часто запрошувала їх на чай, приносила гостинці, проте сусідка не хотіла таких знайомств.

Так пройшло понад 30 років, а ми так і не подружилися. Син сусідки переїхав у Францію, чоловік п0мер, вона залишилась зовсім самотня. Найгірше те, що з часом вона більше не могла самостійно вставати із ліжка, тож їй потрібна була постійна допомога. Звичайно, я не могла залишитись осторонь. Певний час я зовсім у неї ночувала, допомагала ходити, готувала їсти.

Син зробив у квартирі ремонт та поставив надсучасний телевізор, щоб сусідка не нудьгувала. Проте вона не могла навчитися ним користуватися, тож моя внучка також завжди приходила і налаштовувала заново збиті канали, вчила користуватися.

Коли приїжджав син додому, навідати сусідку, я навіть не чула слова подяки. Моя внучка перестала допомагати із телевізором, казала, що це уже за рамками допустимого. Та й я, сказала синові сусідки, що потрібно найняти спеціальних людей, які будуть завжди приглядати за матір’ю.

Чесно кажучи, мені було сумно, що раніше сусідка навіть знати ні мене, ні мою сім’ю не хотіла, а тепер, коли вона стала самотня і їй потрібна допомога, згадала про нас. Проте навіть зараз, після стільки часу, який я приділила їй, я не почула ні від неї, ні від її сина слова вдячності.

Коли Ігор повертався із Франції, щоразу просив мою внучку поділитися із ним домашнім інтернетом, оскільки, звичайно, він його не провів у домі старенької матері. Натомість ні разу не пригостив її привезеними солодощами.

Зараз я на них не ображаюся, сусідка уже стара людина, але й зовсім не турбуюся про їхнє життя.

Оцініть статтю
За 30 років я так і не подружилася із сусідкою