Ясмін удочерили, коли вона була немовлям. Біологічна матір, померла коли народжувала. Вона приїхала у незнайому країну, її ніхто не розумів, лише якісь лікарі повідомили, що вона чи то українка, чи то росіянка. Її привезли до пологового, коли вона вже майже народжувала, немовля от-от народиться, вигукували тоді лікарі. Дівчинка народилась здоровою та красивою, а от її матір не витримала пологів і п0мерла. Родини Ясмін, так ніхто і не шукав.
Дівчинку удочерила медсестра яка допомагала приймати пологи. В неї з чоловіком не могло бути дітей, через безплідність.
В Марокко не було прийнято, приховувати від дітей. що їх всиновили або вдочерили. Сім’я Ясмін не була винятком. Батько і мати не були з багато сім’ї, тому жили у бідному районі. Дівчинка дуже відрізнялась від усіх тамтешніх дітей, адже мала гарне русяве волосся та великі зелені очі. Хоч і розмовляла їхньою мовою, відчувала серцем – що це не її дім. Вона завжди хотіла дізнатись, хто її справжні батьки.
У 21 рік, Ясмін зайнялась власним розслідуванням, вона звернулась до свого знайомого який працював у міграційній службі, і попросила допомогти у пошуках її справжньої сім’ї. Лише по сережках своєї рідної матері, дівчина мала дізнатись звідки вона родом. І на диво, їй хоч якось вдалось добути якусь інформацію. Сережки, були виготовлені в місті Харків, Україна. Однак, інших зачіпок не було. Друг дівчини порадив звернутись до ЗМІ та розповсюдити свою історію в тамтешніх газетах та на телебаченні.
Довго тривав процес, адже дві, такі різні країни, у яких різні цінності та інтереси, мають якось співпрацювати разом. Що ж минуло трохи часу, й історією загадкової дівчини зацікавився журналіст з України. Чоловік домовився про приїзд і зустріч з Ясмін. Він взяв інтерв’ю у дівчини, попросив ще раз розповісти в деталях, що вона знає, і про що їй розповідали. Чоловік, занотовував кожне слово. Коли він повернувся з Марокко, то його матеріал розлетівся, як гарячі пиріжки. Всі таблоїди друкували його статтю у своїх газетах та журналах. Деякі телевізійні програми також розповідали історію марокканської українки. Довго дівчина чекала хоч якогось відгуку від своєї біологічної родини.
Всі зусилля не були марними. Минуло два роки, з моменту коли історія дівчини була мейнстримом в Україні.
Одна жінка, читала журнал і натрапила на розповідь Ясмін. Вона зразу здалась їй знайомою. На її колишній роботі, колега розповідала про знайому, котра декілька десятків років тому поїхала за кордон на відпочинок, і зникла. Її не могли знайти, тому оголосили зниклою безвісти.
Родина цієї жінки проживала в Харкові, вона завагітніла від незнайомця який відразу її кинув, коли дізнався про її стан. Жінку звали Надія. Вона розуміла, що батьки її не приймуть в сім’ю, то вирушила в подорож, до Марокко. Там познайомилась з чоловіком, який її полюбив. Однак, жінка з іншої країни, та ще й з дитиною, – не пророкували марокканцю хорошого майбутнього. Тому, він її переховував у себе на орендованій квартирі. Родині своїй нічого не розповів. Тому, про жінку ніхто нічого не чув і не знав. Батьків не повідомила про те, що знаходиться в іншій країні. Чоловік з яким проживала не захотів мати майбутнього з цією жінкою, тому останнє, що він для неї зробив, – підвіз до пологового будинку і залишив її там.
Родина Надії, після того, як та зникла – померли, залишився лише брат Тарас, однак, він не продовжував пошуки своєї зниклої сестри.
Жінка, що згадала історію багаторічної давнини, зателефонувала свої колезі, і повідомила, що прочитала історію марокканської українки. Та, в свою чергу, зателефонувала Тарасу, рідному брату зниклої Надії, і переповіла все, що знала.
Рідний дядько, вирішив глянути всі ті телевізійні передачі, де транслювали життєву історію про його небогу. Він був вже літнім дідусем, сім’ї не мав, тому відразу зв’язався зі своєю племінницею. Було багато формальностей, щоб Ясмін змогла переїхати до Артура. Однак тест ДНК показав кровну спорідненість.
Зараз дівчина проживає зі своїм дядьком, часто приїжджає в гості до названих батьків, вони завжди їй раді. Така неймовірна історія змушує повірити у дива. Як, сережки, які пролежали понад двадцять років в скрині, допомогли дівчині знайти свою рідну домівку. Хтось скаржиться на свою країну, і біжить шукати щастя в чужій, а інші – все життя проживаючи за кордоном, прагнуть повернутись на рідну землю, адже тільки вдома серце і душа знаходить спокій.
