Зі своїм чоловіком ми познайомилися ще у шкільні роки, на цей момент уже одружені понад 5 років. Дітей найближчим часом не плануємо, як то кажуть – живемо для себе. Та й квартиру свою потрібно спершу придбати, кар’єру збудувати, на ноги міцно встати.
Насправді, я можу впевнено стверджувати, що у мене уже є одна дитина – мій чоловік. Не зважаючи на його красоту, розум, цілеспрямованість – у побуті він маленька несамостійна дитина. Він навіть макарони не може сам приготувати, не кажучи уже про те, щоб закинути прання чи вимити посуд.
У цьому я трохи звинувачую його матір. Навіть зараз, коли ми дорослі люди, кожного вечора вона телефонує спитати свого синочка чи він повечеряв. Часто дзвонить мені, щоб дізнатися як поживає Максим поза батьківським домом. Ну як з цим миритися? Мені ця її турбота вже остогидла! Я ніяк не можу пояснити їй, що Максим уже не маленький хлопчик. Він – одружений чоловік, у якого самого може скоро народитися маленька дитина!
Все ж на захист свого чоловіка, можу сказати, що він не безнадійний, просто його ніхто цьому не вчив. Він без питань допомагає мені із приготуванням їжі та прибиранням.
Одного разу ми нарешті знайшли час відправитися на 10 днів на море і залишили ключі від квартири свекрусі, – потрібно мої рослини поливати, папугу годувати. Та коли повернулися, я не впізнала власну домівку!
Все блищало, у холодильнику їжі вистачить на місяць, весь одяг попрасований та рівненько поскладаний у шафах. Коли я протерла рукою стіл, – зрозуміла, що поверхня сміливо може перемогти у номінації «Чистота». Мати чоловіка була дуже задоволена, каже, що і мені легше і її синочок буде ситий та жити в ідеальній чистоті.
Я не стала докоряти свекрусі, все розумію – Максим її єдиний син, чоловік давно пoмер, ось вона і не має куди вилити всю свою турботу та любов. Але ж варто хоч трохи схаменутися!
Я вирішила діяти радикально. Зовсім скоро у пані Марії було день народження, тож я разом із Максимом поїхали та вибрали їй два красивих кошеняти. Тепер буде мати за ким доглядати. Чому два? По-перше, двом потрібно більше приділяти увагу, а по-друге, кошенятам також не буде нудно.
Коли свекруха зрозуміла причину такого подарунку – розплакалася. Чоловік маму заспокоював, я бачила, що їй приємно бачити нашу турботу, але ми чітко дали зрозуміти, що її гіперопіка там непотрібна.
Мені, звичайно, стало прикро, зате ми завжди знаходили час навідати її на вихідних, де весело зростали два малих бешкетники під турботою мами.
