У нас з дружиною, нещодавно народився синочок. Ми дуже чекали народження немовлятка, адже дружина спочатку не хотіла дітей, це я швидше був ініціатором. Думав, народимо собі діток і потім будемо вільно влаштовувати своє життя, реалізовувати себе у роботі і виховувати дітей. Але якось, мені вдалося попросити дружину про те, щоб вона народила і вона погодилася.
Вагітність у Юлі, так звали мою дружину, протікала добре, ніяких протипоказань не було. Але якось, ми сиділи за вечерею, вдома, Юля приготувала смачну пасту з кальмарами, я купив вина. Випив бокал вина до вечері, і тут Юля каже мені, що не хоче, після народження дитини, йти в декрет. А хоче одразу повертатися на роботу. Для мене було шоком почути таке від дружини, але я настільки чекав народження сина, що готовий був іти на будь- які умови дружини. Ми вирішили, що в декрет піду я.
Народився Арсен, так ми назвали сина. Перших півроку, дружина, ясне діло сиділа вдома, бо на роботу поки не могла вийти, оскільки годувала Арсенчика груддю.
Коли вона закінчила годування, вийшла одразу зі свого міні- декрету і повернулася працювати. Знаєте, а я був радий, що доглядаю за синочком. Він у нас такий смішний, кмітливий і розумний. На перших порах, було легко з немовлям, але коли Арсен почав ходити, це вже для мене було справжнім випробуваням. А ще у дітей у цьому віці, прорізаються перші зуби, так це було, вдвічі важче. Ми з Юлею хотіли, щоб Арсен відвідував дитячий садок. Хоча знали, що він не одразу сприйме його. Так і було, синочок пішов у садок, коли йому виповнилося три роки. Діти вже в такий період мають легко адаптовуватися до нових умов, але це було сказано не про нашого Арсена. Він дуже важко звикав до вихователів, до нового середовища, робив страшні істерики. Так тривало приблизно півроку. Але згодом син звик.
Якось, ми поверталися із садочка додому, я був на машині, Арсен почав страшно плакати і казав, що хоче їсти. Поблизу не було жодного магазину, я вирішив заїхати на заправку. Подумав, куплю сину щось перекусити, заодно, і машину заправлю. Ми зайшли в магазин, який був на заправці, син почав бігати, кричати, казав, що йому все не підходить. Я не знав, що робити і чим утішити дитину. Тут заходить в магазин жінка і каже до сина:- А ходи но сюди, тьотя, купить тобі те, що ти хочеш і поїдеш зі мною. Син, на диво заспокоївся. Та жінка купила йому смачне печиво і ми поїхали геть із заправки, оглядаючися чи ніхто за нами не їде. Від того часу син став спокійним і чемним, а від незнайомих людей ми стараємося триматися осторонь.
