Дарина молода мама двох дітей. Працювала вчителькою у сільській школі. Так склалося її доля, що залишилася сама із дітьми, бо чоловік не витримав насиченого життя у великій сім’ї. Поїхав в обласний центр на роботу, бо тут для нього не було відповідної. Перший час приїжджав на вихідні, а згодом все рідше і рідше. Потім зовсім забув про сім’ю.
Через деякий час зателефонував до дружини та сказав, що він подає на розлучення. Більше не може так жити. У селі всі про всіх знають от і до Дарини дійшла поголоска, що її колишній знайшов собі у місті іншу жінку. Вона вдова, дітей у неї не було, а проживають і працюють вони з колишнім вчительки вже більше пів року.
Після того телефонного дзвінка Дарина не знаходила собі місця, їй було якось недобре. Від дітей вона приховувати не стала, що батько їх залишив. Усі вони різні віком й інформацію сприйняли по-різному. Найстарша дочка одразу сказала, що бачити його не хоче і не розуміє, як він міг, так з ними вчинити. Сказала, що батька у неї нема.
Молодша донька сказала, що буде за ним сумувати, але якщо вони йому не потрібні, то він теж не хай не розраховує на спілкування з ними. А наймолодший син – зі сльозами на очах сказав, що хоче тата. Сподівається, що він зможе з ним спілкуватися і проводити спільно час, позаяк було колись.
Батько допомагав час від часу грошима, але не приїжджав і телефонував рідко. З часом син і став забувати про батька. Він записався на гуртки з футболу та шахів. Майже весь свій вільний час він проводив там. Дарині моментами було так складно, що вона просто ридала тихо у подушку. Потім збиралася із силами та жила, наче нічого не трапилося.
Для своїх дітей вона робила все можливе, допомагала, як лише могла. Була їм за маму і за тата. Дарину у селі всі знали, вона мала хорошу славу. Не один її учень перемагав на олімпіадах, вона вимоглива та обізнана. Завжди усміхнена і готова прийти на допомогу тим, хто потребує.
Після розлучення вона втратила віру в себе. Ходила сумна, недоглянута, дехто її навіть не впізнавав.
Та от минуло три роки після розлучення і наша Дарина Петрівна, наче розцвіла. Почала стильно одягатися, змінила зачіску. На роботу приходить на високих підборах. Вигляд у неї просто на всі сто.
І ще її колеги-вчительки подейкують, що вона зачастила у місто. Лише з’явиться найменший привід, то вона одразу зголошується їхати: чи то документи у райвно відвезти, чи дітей супроводжувати на третій етап олімпіад. Ходять таки чутки, що в неї стосунки із заступником департаменту освіти. Але це лише чутки.
Вчительки хотіли знати більше, от і почали дізнаватися інформацію про Сергія Петровича: його сімейний стан, де живе, чим займається. Інформацію було не просто відкопати, але колегам все вдалося.
Вони з’ясували, що він нежонатий, ніколи не був у шлюбі, дітей не має і справді йому симпатизує Дарина Петрівна. Коли він приїжджав у село на наради чи загальношкільні свята просто очей з неї не зводив.
Через якийсь час після візиту нашого керівника вчительки не заспокоїли свою цікавість і пішли до Дарини дізнатися чи справді усі чутки мають під собою якесь підґрунтя. Вона звісно не сподівалася на таку відверту бесіду, лише трохи зашарілася, скромно усміхнулася і промовчала. Та після цього її колег ще більше мучили різні припущення та здогадки.
Через кілька місяців Дарина Петрівна не стала приховувати свої стосунки із Сергієм Петровичем. Ба більше – вони почали разом жити. Він переїхав до неї. Діти дуже добре сприйняли появу чоловіка в домі. Незабаром вони узаконили свої стосунки. Почали робити ремонти у хаті та ще планують змінити паркан. Та найприємніша новина, яка чекала новостворене подружжя – це те, що скоро вони стануть батьками. Їхньому щастю не було меж.
