Так склалося, що одразу після третього курсу університету мої доньки–близнючки майже одночасно вийшли заміж. З чоловіками їм пощастило, вони успішні бізнесмени, один–фермер, інший – банкір. Раніше, я час від часу чимось допомагала донькам, то вечерю приготувати, то забрати речі з хімчистки. Але ж життя не стоїть на місті, почали народжуватися діти, чоловіки часто то у відрядженнях, то на відпочинок виїжджають. Хатньої роботи дуже багато. І якось одна донька запропонувала мені підробіток, я допомагаю їм по дому, а вони з чоловіком платять за це мені.
Як тут відмовитися? Згодом і друга донька теж звернулась до мене з подібним проханням. Навіщо платити чужій людині, коли є ти? Так гроші будуть в родині. Зарплату та, навіть, премії я отримувала на карту. Це було дуже зручно, і я звільнилася з поліклініки.
Так, поступово, я стала вести господарство в двох родинах, хазяйство вела по черзі, ми склали зручний графік. На мені було все: прання, покупки, приготування їжі, прибирання. Також в родинах був водій, він завжди супроводжував мене, чи то коли дітей відвозили на заняття, чи то по інших потребах, чи то принести щось важке з ринку. Те що платили мені діти, мене повністю влаштовувало, тим більш на свята та день народження була ще і вагома премія.
Була в мене і відпустка, за рахунок дітей, і лікарняні. Все як слід. Були, звісно й зауваження до мене по роботі, але ми все владнали. І так робочі відносини, не заважали нам бути дружньою родиною. Але час від часу подруги натякають, що я прислуга у власних доньок, і вони могли б мене утримувати, без будь-якої роботи. Це їх прямий обов’язок. Але я на них не звертаю уваги.
Поки сили в мене є, я допомагаю дочкам, а вони мені.
Так я постійно з онуками. Я щаслива, що діти потребують моєї допомоги, відчуваю себе важливою та потрібною. Вважаю себе повноцінним членом родини і чоловіки моїх доньок мене поважають, і звертаються виключно на ім’я по-батькові.
