Часто коли ми сидимо з подругами за чашкою кави любимо згадати? хто з ким зустрічався в молодості. Дружили ми втрьох: Наталка, Орися і я – Світлана.
Ми виросли в селищі. В будні дні допомагали матерям на городі, а на вихідні йшли в сусіднє село на дискотеку. В кожної з нас був залицяльник. Досі пам’ятаю? як ми готувалися до зустрічі з ними. Ми не мали доступу до косметики? який є зараз, тому намагалися будь якими засобами навести красу. Обмінювалися одягом, щоб бути наймоднішими на дискотеці.
У Наталки був Рома – місцевий дільничий. Хлопець з яким хотіли зустрічатися всі дівчата в окрузі. Він був високим, русявим і з голубими очима. Вони були найгарнішою парою у нашому селі. Всі пророчили їм весілля і діточок. Проте батьки Романа були проти, та врешті-решт він одружився з донькою лісника. Довго побивалась Наталка, але невдовзі кохання своє в училищі знайшла і живе з ним по сьогодні.
В Орисі був місцевий тесля Іван. Такі меблі робив, що всі з району вставали до нього в чергу. Хлопець був простий і добрий. А Орисю любив понад усе на світі. Одружилися вони тільки їм виповнилось вісімнадцять. Зараз в них своя меблева фірма. Хоч вже зморшки покрили їхні обличчя і сивина видніється на волоссі, їхня любов не згасла.
А я полюбила Петра. Він не був багатий, як Роман, ні працьовитий, як Іван. Проте він був дуже веселий і романтичний. Він підпрацьовував, де був шанс. Моя мати говорила що в нас немає майбутнього, адже він шибайголова і ледащо. Петро жив сьогоднішнім днем. Усе його життя було як пригода, він постійно потрапляв в чудернацькі ситуації. Я любила його, але так жити я не могла. Я хотіла стабільності та сім’ю, проте мій коханий не спішив робити мені пропозицію. І тоді я прийняла рішення розстатися.
Невдовзі, я вийшла заміж за лікаря. Ми жили в районному центрі і виховували діток. З подругами ми зустрічалися часто, оскільки нам пощастило жити в одному місті.
Вкотре ми з чоловіком та дітьми приїхали навідати моїх батьків. Перший раз за багато років я спитала маму, як поживає Петро. Виявилось, що близько п’яти років після мого від’їзду він почав зловживати алкоголем. Його весела, щира посмішка не залишила навіть тіні минулого на обличчі. Він виглядав набагато старшим ніж повинен бути. Погані звички перетворили його схожого на безхатченка. Його одяг був схожий на дрантя і часто він міг заснути під огорожею сусідів. Якщо я б не знала що це він, то б не впізнала в ньому цього юнака, в якого я була закохана.
Я була шокована почутим від матері. Не даремно потрібно прислухатися до думки найріднішої, адже вона серцем відчуває. Усі випадковості, не випадкові тому, якщо ви розійшлись з кимось не потрібно про це жаліти.
